його ухвалу, навіть якщо вона буде прийнята до перших півнів, - “на
добраніч, капітане”, - кинув він, не глянувши на офіцера, повісив лампу біля
дверей, замкнувся на три замки, три засуви і три защіпки і долілиць поринув у
тривожний сон, крізь легеньку завісу якого чув тоскне виття собак у дворі,
сирени санітарних машин, тріскотняву петард і грім музики на якомусь
підозрілому святі в непроглядній нічній пітьмі, яка огорнула місто,
приголомшене суворим вироком; він прокинувся опівночі - дзвонили дзвони собору,
знову прокинувся о другій - і ледве заснув, як о третій його розбудила мжичка,
що шкреблась у вікна, - і тоді він звівся з підлоги, звівся важко й незграбно,
наче віл,, котрий спочатку встає на задні ноги, потім - на передні, а вже потім
зводить очманілу голову, і з морди в нього тягнеться нитка слини; він наказав
черговому офіцерові, щоб найперше забрали звідсіля собак: “вивезіть їх куди
завгодно, тільки щоб я не чув більше їхнього виття! хай їх утримують коштом
уряду, аж поки вони самі не поздихають від старості”, - потім він наказав
звільнити солдат з охорони Летісії Насарено та хлопчика і, нарешті, звелів
негайно стратити братів Маурісіо та Гумаро Понсе де Леон: “це моє остаточне
рішення!” - але не розстрілювати їх, як то ухвалив воєнно-польовий суд, а
застосувати скасований раніше спосіб страчування - четвертувати, прив’язавши до
коней, а їхні останки виставити напоказ по всіх усюдах його безмежного царства
скорботи, всім на пострах, - “бідолашні хлопці!..”; а він тим часом тягнув свої
величезні ножища пораненого слона і молився, тремтячи від люті: “матусю моя
Бендісьйон Альварадо, допоможи мені, не покидай мене, матусю, пошли мені
людину, яка помститься за цю безневинно пролиту кров!..” - він вимріяв цього
богом посланого чоловіка, бачив його наяву в маренні свого злопам’ятства, шукав
у незборимій тривозі, вдивляючись у вічі всім, кого стрічав, вслухаючись у
невловні відтінки людських голосів; він прислухався до мови свого серця,
зазирав у найдальші куточки своєї пам’яті - і вже втратив останню надію знайти
того, кого шукав, коли це раптом той сам з’явився, зачарувавши