його з першого погляду: “такого
вишуканого й гордовитого чоловіка ще не бачили мої очі, матусю!” - він був
одягнений так, як одягалися колись аристократи: фрак Генрі Пула, з гарденією в
петельці, брюки Пікавера, сріблястий жилет; і цей чоловік, що звик бути окрасою
найвишуканіших салонів Європи, з’являючися скрізь зі своїм величезним,
завбільшки з теля, похмурим доберманом, чиї очі були достоту людськими, -
сказав йому: “Хосе Ігнасіо Саенс де
ла Барра до ваших послуг, ваше превосходительство!” - то був останній нащадок
нашої аристократії, знищеної невблаганним вітром численних війн за федерацію,
стертої з лиця вітчихни разом зі своїми марними мріями про велич, з великими
меланхолійними маєткам, з французьким проносом; то був останній блискучий
представник роду, що не мав за душею нічого, крім своїх тридцяти двох років,
знання семи мов, чотирьох значків учасника змагань зі стрільби в Довілі,
невисокий, стрункий, смаглявий, зачесаний на проділ, з одним дофарбованим лід
сивину пасмом у чорній метиський чуприні, з вольовими, різко окресленими
устами, з рішучим доглядом всевидющих очей, він ніби грав у крикет своєю
черешневою тростиною, позуючи для кольорового фото на тлі ідилічних весняних
краєвидів, зображених на гобеленах банкетної зали., - і він, щойно побачивши
цього чоловіка, зітхнув полегшено: “це він!” Хосе Ігнасіо Саенс де ла Барра
став до нього на службу з єдиною умовою: “ви даєте мені кошти - вісімсот
п’ятдесят мільйонів песо, причому я не повинен буду звітувати за них нікому, і
ніхто наді мною не матиме влади, за винятком вашого превосходительства, а я, в
свою чергу, зобов’язуюся протягом двох років вручити вам голови справжніх
убивць Летісії Насарено та хлопчика”, - і він згодився: “гаразд”, - бо повірив
у відданість Хосе Ігнасіо Саенса де ла Барра, повірив у його сили після того,
як випробував на всі лади, щоб пізнати лабіринти його душі, границі його волі,
всі його вразливі місця, перш ніж віддавати йому в руки ключі від своєї влади;
останнім іспитом були нещадні партії в доміно, які Хосе Ігнасіо Саенс де ла
Барра виграв одну за одною з нерозважною хоробрістю, адже не мав на те дозволу,
- “а таки виграв! такого мужнього чоловіка ще не бачили мої очі, матусю!
терпіння його було безмежне, і знав він усе чисто: знав сімдесят два способи
заварювання кави, міг визначати стать у молюсків, знав нотну грамоту й азбуку
для сліпих, а коли він мовчки дивився мені в вічі, я втрачав самовладання,
губився перед цим незворушним обличчям, перед цими руками, які недбало
спиралися на рукоять черешневої тростини, і перстень із діамантом чистої води
виблискував у нього на підмізинці; мені було не по собі перед цим псом, що
лежав біля його ніг, пильним і лютим навіть уві сні, звіром у живій оксамитовій
обгортці, і перед цим чоловіком, чиє напахчене лосьйонами тіло було байдуже і
до ласки, і до смерті, - такої вродливої і владної людини ще не бачили мої очі!
він без страху сказав мені, що я зовсім не схожий на військового, а просто став
військовим задля вигоди: “вояки - цілковита протилежність вам, мій генерале! це
люди з примітивними амбіціями, вони прагнуть командувати, а не владарювати, і
служать комусь, а не чомусь, отож із ними легко справлятися, особливо ж - якщо
використовувати одних проти інших”, - я тільки й спромігся, що посміхнутися на
його мову, бо мені стало ясно, як божий день: навіть я не зумію приховати своїх
думок від цієї блискучої людини, якій я віддав більше влади, ніж будь-кому за всі
роки мого правління, - звісно, крім мого приятеля генерала Родріго де Агіляра,
Господь його помилуй!” - він зробив Хосе Ігнасіо Саенса де ла Барра
повновладним господарем таємної імперії всередині своєї власної імперії - то
була незрима каральна служба, про яку офіційно нічого не мовилося - в її
існування важко було навіть повірити, бо ніхто не відповідав за її діяльність,
вона не мала ні назви, ні певного місцеперебування, а проте була страхітливою
реальністю, і переважала своїми жахами решту репресивних служб держави задовго
до того, як верховне командування відчуло її незриму всюдисущість, - “навіть ви
не могли передбачити силу цієї страшної машини, мій генерале!..” - “я таки й
гадки не мав, що опинився в ненаситних щупальцях цього варвара, одягненого, мов
принц, попався тієї миті, коли дав свою згоду, переможений його нездоланними
чарами”, - і от Хосе Ігнасіо Саенс де ла Барра прислав у президентський палац
мішок, де були ніби кокосові горіхи, - він звелів покласти мішок куди-небудь,
щоб нікому не заважав, - “хоча б у ту шафу, де лежать архівні документи!” - і
забув про нього, а через три дні всіх душив жахливий трупний сморід, - він
просочувався крізь стіни і вкривав дзеркала мутною смердючою плівкою; ми
обнишпорили всю кухню й корівню, шукаючи, звідки це так тхне, викурювали той
сморід із канцелярій, а він заповзав до конференц-залу, сповнював солодкуватим
духом зогнилої троянди найпотаємніші шпарки, куди не долинав і нічний вітрець,
куди раніше не діставало навіть заразне дихання чуми, - смерділо звідти, де б
нам і на думку не спало пошукати, - від мішка, наповненого ніби кокосовими
горіхами, що його прислав Хосе Ігнасіо Саенс де ла Барра як перший крок
виконання угоди, - там було шість відрубаних голів, кожна з відповідною
посвідкою про причину смерті: голова сліпого аристократа, вихідця з кам’яного
віку дона Непомусено Естрада, дев’яноста чотирьох літ, останнього ветерана
великої війни й засновника радикальної партії, померлого, згідно з посвідкою,
чотирнадцятого травня внаслідок старечого колапсу; голова доктора Непомусено
Естрада де ла Фуенте, сина вищезгаданого Непомусено Естрада, п’ятдесяти семи
літ, лікаря-гомеопата, вмерлого, згідно з посвідкою, того ж дня, що й батько,
внаслідок коронарного тромбозу; голова Ельєсера Кастора, двадцяти одного року,
студента-філолога, померлого, згідно з посвідкою, від численних ран, завданих
йому гострим пред- метом під час бійки в таверні; голова Лідісе Сантьяго,
тридцяти двох літ, активної підпільниці, вмерлої внаслідок аборту; голова Роке
Пінсона, він же Хасінто-невидимка, тридцяти восьми років, фабрикантці
кольорових повітряних кульок, вмерлого того ж дня, що й вищеназвана Лідісе
Сантьяго, від алкогольного отруєння; голова Наталісіо Руїса, лідера підпільного
“руху сімнадцятого жовтня”, тридцяти років, який, згідно з посвідкою,
застрелився з револьвера через нещасливе кохання, - “всього шість голів,
розпишіться в оцій квитанції”, - і