він
розписався, хоч у нього все нутро вивертало від цього смороду, і лише подумав,
нажаханий: “матусю моя рідна Бендісьйон Альварадо, та що ж це за бестія!.. хто
б міг подумати - і це з його вишуканими манерами й квіткою в петельці!..” - і
звелів: “не присилайте мені більше цього в’яленого м’яса, Начо[12], з
мене досить вашого слова”, - але Саенс де ла Барра заперечив йому: “це чоловіча
справа, генерале! а якщо у вас не вистачає духу, щоб глянути правді в вічі, то
так і скажіть! тоді нате вам ваше золото
- і зоставайтеся собі зі своїми давніми друзяками!” - “от тобі й маєш! та він
ще й не за таке наказав би розстріляти рідну матір!..” - майнула в нього думка,
але він прикусив язика і вголос промовив: “не гарячкуйте так, Начо, виконуйте
свій обов’язок!..” - отож зловісні мішки, повнісінькі схожих на кокосові горіхи
відрубаних голів, і далі надходили до палацу, а він з важким серцем наказував,
щоб їх віднесли якнайдалі, - і змушував себе скрупульозно прочитувати всі
свідоцтва про смерть, а вже потім розписувався: “гаразд”, - так він розписався
про одержання дев’ятисот вісімнадцяти голів своїх найзапекліших супротивників -
і вночі побачив уві сні себе самого в образі однопалого звіра, котрий залишає
на вкритій’ свіжим цементом рівнині сліди, які нагадують квітку наперстянки;
щоранку він прокидався з присмаком жовчі в роті і натужно перераховував голови
на гнойовищі гірких спогадів, коли наглядав за доїнням корів, такий заглиблений
у свої старечі думи, що не міг уже й розібрати, чи то в нього у вухах дзвенить,
чи дзижчать комахи в пожухлій траві; “матусю моя Бендісьйон Альварадо, - думав
він, - де ж це в мене набралося стільки ворогів?., а справжніх винуватців і
досі не знайдено!” - і Саенс де ла Барра пояснив йому: “за кожні шість голів
наживаємо шістдесят ворогів, за кожні шістдесят - шістсот, а далі - шість
тисяч, шість мільйонів”, - “та це ж уся країна! ну його к бісу, ми так ніколи
не скінчимо!..” - на що Саенс де ла Барра незворушно відказав: “спіть спокійно,
генерале! скінчимо, коли вони скінчаться”, - варвар, та й годі! Він ані на мить
не втрачав упевненості в собі, ніколи не вагався, - здавалось, його сповнювала
якоюсь таємною силою постійна присутність настороженого добермана, який був
єдиним свідком зустрічей свого хазяїна з президентом, - першого разу