він нарешті побачив ту непомітну щілину,
якої даремно дошукувався стільки років у глухому мурі чарів, за яким ховалася
ця людина: “матусю моя Бендісьйон Альварадо, дай мені сили помститися! -
подумав він собі, - ви тільки гляньте, цей жалюгідний мерзотник наклав у штани
від страху!” - проте він жодним жестом не виказав своїх намірів, а по-
батьківському ласкаво мовив до Саенса де ла Барра: “не хвилюйтесь, Начо, в нас
є ще багато часу, і ніхто нам не заважатиме, отож треба гарненько обмізкувати,
де ж, у дідька, правда? де вона в цій трясовині суперечливих правд, які
здаються менш достовірними, ніж сама брехня?..” - Саенс де ла Барра позирнув на
свій кишеньковий годинник: “зараз близько сьомої, генерале!.. командуючі трьома
родами військ у себе вдома закінчують вечеряти разом із жінками й дітьми, бо
навіть їхні домочадці не повинні нічого запідозрити; вони вийдуть з дому в
цивільному, без охорони, вийдуть чорним ходом, на них чекатиме службовий
автомобіль, викликаний по телефону, щоб збити з пантелику наших людей, котрі за
ними стежать, - звісно, наші люди будуть там, генерале, це їхні водії!..” -
“ага! - посміхнувся він, - не треба так хвилюватися, Начо, поясніть мені краще,
як це в нас із вами й досі шкура ціла, коли ворогів ми мали більше, ніж
солдатів, якщо порахувати всі ті голови, що ви повідрубували?..” - проте Саенс
де ла Барра знемагав, прислухаючись до цокання годинника: “залишилося менше
трьох годин, генерале!.. командуючий сухопутними військами їде зараз до
Графської казарми, командуючий військово-морськими силами - до портової
фортеці, командуючий військово-повітряними силами - до бази Святого Ієроніма!..
їх усіх ще можна заарештувати, бо за кожним назирці їде автомобіль національної
безпеки, замаскований під овочевий фургон!..” - але він не тривожився, бо
відчував: що більше хвилюється Саенс де ла Барра, то легше стає дихати йому
самому, - він на очах звільнявся від кари бути рабом цієї людини, кари тяжчої
та жорстокішої, ніж його власна жадоба влади, - “заспокойтесь, Начо, - казав
він, - поясніть мені краще, чого це ви не придбали собі вілли завбільшки з
пароплав? чого ви працюєте, як віл, раз гроші вас не цікавлять? чого ви живете,
мов якийсь новобранець, коли і в найстриманіших жінок аж жижки трясуться, так
кожній хочеться до вас у постіль? а ви чогось більше схожі на ченця, ніж
будь-який чернець! куди ж це годиться, Начо?..” - та Саенс де ла Барра
задихався, обливаючись холодним потом у цьому кабінеті-крематорії, і тут уже не
допомагав незмінний вираз власної гідності на обличчі: “одинадцята!.. все
пропало - вже занадто пізно!.. - сказав він, - зараз телеграф передає умовний
сигнал до збройного виступу в усі гарнізони країни!..” - повсталі воєначальники
вже чіпляли нагороди на свої парадні мундири, готуючись фотографуватися для
офіційних портретів нової правлячої хунти, а тим часом ад’ютанти від їхнього
імені віддавали останні накази в цій війні без супротивника, - всі бойові дії
полягали в тому, що армія встановила контроль над вузлами зв’язку та
найголовнішими державними установами, але він і оком не змигнув, коли Лорд
Кьохель, передчуваючи біду, встав із підлоги, і з морди в нього звисла нитка
слини, схожа на безконечну сльозу, - “не лякайтесь, Начо, - сказав він, - поясніть мені краще, чого це ви
так боїтеся смерті?” - і Хосе Ігнасіо Саенс де ла Барра зірвав із себе геть
змоклий від поту целулоїдний комірець, а його лице опереткового баритона
змертвіло: “це природно, - відказав він, - страх перед смертю - це жарини
щастя, а вам воно невідоме, генерале!.. - і встав, за звичкою рахуючи удари
дзвонів собору, - дванадцята, у вас не зосталося нікого на світі, генерале, - я
був останній!..” - але він і не
поворухнувся в кріслі, аж поки не почув натужного гулу танків на Військовій
площі, і тоді він усміхнувся: “ви помиляєтесь, Начо! у мене лишається ще
народ!” - той самий нещасний народ, який ще вдосвіта вийшов на вулиці,
підбурений непередбаченим ходом цього незбагненного старого: по державному
радіо й телебаченню він схвильовано звернувся до всіх без винятку патріотів
країни і оголосив, що цієї історичної ночі командуючі трьома родами військ -
під його особистим проводом, натхнені незмінними ідеалами режиму, виявляючи, як
завжди, волю суверенного народу, - ’ навіки покінчили з системою терору,
створеною кровожерним цивільним, якого спіткала стихійна помста мас: забитого
Хосе Ігнасіо Саенса де ла Барра повішено за ноги на ліхтарі посеред Військової
площі, ще й заткнуто йому в рот його власні геніталії замість кляпу, - “як ви й
передбачали, мій генерале, коли наказували нам блокувати вулиці, де розташовані
іноземні посольства, аби він не скористався правом політичного притулку, -
народ закидав його камінням, мій генерале, та спочатку ми мусили здірявити
кулями хижого пса, який вигриз тельбухи в чотирьох цивільних і покусав семеро
наших вояків, коли люди пішли штурмом на катівню, - вони жбурляли з вікон
новісінькі, ще з фабричними етикетками, парчеві жилети - понад дві сотні, мій
генерале!.. викидали невзувані італійські черевики - три тисячі, мій генерале!
ось на що він тринькав державні грошики!..” - а ще - безліч коробок з- під
гарденій, адже він повсякчас ходив зі свіжою гарденією в петельці, і всі
платівки Брукнера з усіма його власноручними диявольськими партитурами; а потім
люди випустили в’язнів з усіх підземель і підпалили камери для тортур у
колишній голландській божевільні, вигукуючи: “слава генералові! слава героєві!
нарешті він докопався до правди!” - “бо всі кажуть, що ви нічого не знали, мій
генерале, що вас обдурювали, зловживаючи вашою добротою!..” - а тим часом люди
ловили, наче тих пацюків, катів із служби національної безпеки, бо він наказав
війську не втручатися, щоб народ таким чином звільнився від своєї задавнілої
люті й страхів, - і він промовив: “гаразд!” - його розчулили веселі дзвони,
музика свободи, вдячні вигуки натовпу, який зібрався на Військовій площі з
величезними гаслами: “БОЖЕ, БЕРЕЖИ НАЙВЕЛИЧНІШОГО, ЯКИЙ ВИВІВ НАС ІЗ ПІТЬМИ
ТЕРОРУ!” - це був ефемерний відгомін давніх часів його слави, - і він, як то
бувало колись, зібрав у патіо тих офіцерів з військової академії, котрі
допомогли йому скинути кайдани невільника на галері влади, і, навздогад тицяючи
пальцем, сформував із них останнє верховне командування свого немічного режиму:
вони замінили убивць Летісії Насарено й хлопчика - злочинців було схоплено в
нічній білизні неподалік від іноземних посольств, де вони намагалися знайти
притулок, - але