його придворні, яких розсилали по всій країні із зграями ошуканців,
аби змусити нас повірити, буцімто він зцілив прокажених, повернув світло сліпим
і моторність - паралітикам; ми гадали, що це - остання спроба режиму привернути
увагу до цього дивного президента, якого на той час охороняв лише патруль із
новобранців, дарма що члени уряду в одну душу наполягали: “ні, мій генерале,
вам необхідна більша охорона - ну, хоча б стрілецька рота!” - проте він затявся:
“кому це в голові - вбивати мене! от хіба що вам би цього хотілося, нікчеми ви,
а не міністри, та ще моїм ледацюгам-командирам, - але ви якраз і не вб’єте
мене, духу не вистачить: самі добре знаєте, що потім вам доведеться вбивати
одне одного!” - отож він залишив при собі тільки охорону з новобранців у цьому
занепалому домі, де корови вільно гуляли собі від вестибюля до конференц-залу,
- “вони пожерли гобелени з квітучими луками, мій генерале, геть пожерли
архіви!” - але він того не чув, - якогось жовтневого вечора, коли надворі лило,
як з відра, він уперше побачив корову, що підіймалася сходами, і замахнувся на
неї: “ану гей звідси!” - і раптом згадав, що “корова” пишеться через “о”; потім
він бачив, як вона об’їдає абажури, а трохи згодом, коли вже збагнув, що не
варт завдавати собі такої мороки - бігти аж до сходів, щоб прогнати якусь там
корову, в банкетному залі надибав уже двох: на спинах у них сиділи кури й
видзьобували кліщів, - отож ми ночами бачили в палаці світло, схоже на
корабельні вогні, й чули за фортечними мурами тупотіння ратиць якоїсь великої
худобини, - то він із лампою в руці блукав покоями, відвойовуючи в корів місце
для сну, - а тим часом його офіційне життя тривало й без нього: щодня в
урядових газетах ми бачили фальшиві знімки урочистих прийомів, на які він
нібито з’являвся, - в різних мундирах, залежно від обставин; ми слухали по
радіо його урочисті промови, котрі повторювалися рік у рік на всі національні
свята, - він був незмінно присутній у нашому житті, чи то ми виходили з дому, чи
входили до церкви, їли чи спали, - він належав усім, хоч ледве тримався на
ногах, тиняючись ветхим своїм палацом у своїх грубих чоботях невтомного
подорожнього; на той час уся його прислуга складалася з трьох чи чотирьох
ординарців, які годували його, поповнювали запаси меду в тайниках та ще
проганяли корів, бо ті наробили шкоди в штабі порцелянових маршалів, у
забороненій кімнаті, де