— Ну то що? — запитав адвокат, устаючи й збираючись іти. — Чому насправді у вас був револьвер?
— Я вам уже розповідав. — сказав Клод і вкотре переказав свою історію. — Я придбав його для мого директора пана Сакнуссема, Арна Сакнуссема.
— Він стверджує, що ні, — відповів адвокат, — вам це прекрасно відомо.
— Але це правда, — сказав Клод Леон.
— Знаю, але придумайте щось інше. У вас було на це достатньо часу, — відказав роздратовано адвокат, прямуючи до дверей. — Відкланююся, — сказав він. — Нам лишається хіба чекати. Я намагатимуся зробити все від мене залежне, але ви мені геть не допомагаєте!..
— Це не моя професія, — відповів Клод Леон.
Він ненавидів адвоката майже так само, як велосипедиста й поліцейського, що зламав йому палець у комісаріаті. Жар знову наповнив його руки й ноги.
— До побачення, — сказав адвокат і вийшов.
Нічого не відповівши, Клод сів на ліжко. Вартовий зачинив двері.
Охоронець поклав на ліжко листа. Клод дрімав. Упізнавши кашкет, він підвівся.
— Я б хотів... — сказав він.
— Чого? — запитав охоронець.
— Мотузку. Клубок.
Клод почухав голову.
— Це заборонено, — відповів охоронець.
— Я не збираюся зводити рахунки з життям, — пояснив Клод. — Для цього вистачило б і моїх підтяжок.
Охоронець зважив цей арґумент.
— За двісті франків я можу вам дістати десять або дванадцять метрів. Не більше! Я і так ризикую!..
— Домовилися, — відповів Клод. — Гроші візьмете в мого адвоката. Несіть мотузку.
Охоронець покопирсався в кишені.
— Вона в мене з собою, — сказав він.
І передав маленький моточок доволі міцної мотузки.
— Дякую, — сказав Клод.
— Що ви з нею робитимете? — запитав охоронець. — Без дурощів, я сподіваюся?
— Збираюся повіситися, — відповів Клод і розреготався.
— Овва! Отакої!.. — роззявив рота охоронець. — Це безглуздо, у вас же були ваші підтяжки.
— Вони надто нові. Шкода псувати, — пояснив Клод.
Охоронець поглянув на нього з захопленням.
— Маєте міцні нерви, — завважив. — Ви, певно, журналіст.