— Будьте коректним, — сказав Жуйрук. — Ми зараз ним займемося. А ви що? — продовжив він, звернувшись до Анни.
— Я б хотів поговорити з паном Онтом. Це з приводу мого контракту.
— Можете мені не розповідати. Я все одно не в курсі.
— Хіба пан Онт не робив вам жодних пропозицій?
— Пан Онт такий балакучий, що я даю йому снодійне, аби він спав з ранку до ночі.
— Перепрошую, — втрутився інтерн, — але це я даю йому снодійне.
— Нехай так, — погодився Жуйрук. — Ви даєте. якщо вам на тому важить.
— Я в курсі його пропозицій, — сказав Анна. — Можу вам їх переповісти.
Жуйрук поглянув на інтерна й зробив йому знак. Той став порпатися в кишені й причаївся в Анни за спиною.
— Справді? Дуже цікаво, — сказав Жуйрук. — Розповідайте!
Інтерн витягнув з кишені величезний шприц і повністю всадив
голку Анні в біцепс. Той намагався відбитися, але майже відразу заснув.
— Куди його покласти? — запитав інтерн, оскільки Анну було важко тримати.
— Викручуйтеся самі, — відповів Жуйрук. — Мені пора на обхід. Онт скоро прокинеться.
Інтерн розвів руки, і Анна ковзнув на підлогу.
— Я можу покласти його на ліжко замість стільця... — запропонував він.
Стілець відповів серією глузливих вибухів.
— Дайте стільцеві спокій, — сказав Жуйрук. — Якщо ви не припините діймати.
— Добре, — відгукнувся інтерн, — ну то я його тут лишаю.
— Як хочете.
Обсмикнувши свій білий халат, професор вийшов м’якою безшумною ходою і зник у полакованому коридорі. Залишившись сам, інтерн повільно наблизився до стільця й кинув на нього поглядом, з якого точилася злість. Він був таким втомленим, що його повіки раз по раз опускалися. Зайшла медсестра.
— Ви давали йому судно? — запитав інтерн.
— Так, — відповіла медсестра.
— І?
— І в нього глисти — оксіури деревні. А ще він одного разу сам підвівся. Він ходить інохіддю. Страшно дивитися. Це мене шокувало.
— Зараз я його огляну, — сказав інтерн. — Дайте мені чисте простирадло.
— Прошу, — відгукнулася медсестра.
У нього навіть не було сил засунути їй руку між ніг, хоча вона розкрила, як завжди, свій халат. Розчарована медсестра дала йому рушник і пішла геть, грюкаючи емальованими посудинами. Інтерн сів на ліжко й відкинув стільцеву ковдру. Він силкувався не дихати, бо стілець скрипів від душі.
Коли Жуйрук повернувся з обходу, інтерн спав поперек Анни біля підніжжя Корнеліусового ліжка. Зауваживши щось незвичне на сусідньому ліжку, професор спритно відкинув ковдру. Стілець епохи Людовіка XV лежав з туго натягнутими ніжками. Він постарів на двадцять років. А ще був холодним, інертним і вже епохи Людовіка XVI. Криві лінії його напруженої прямої спинки свідчили, якою болісною мала бути його передсмертна агонія. Професор помітив блакитно-білий відтінок деревини. Обернувшись, він ударив інтерна ногою по голові, але той навіть не поворухнувся. Він хропів. Професор опустився біля нього на коліна і став його трусити.
— Що тут у нас? Ви що, спите?.. Що ви зробили?..
Інтерн завовтузився і розплющив жилаве око.
— Що тут у вас трапилося? — повторив Жуйрук.
— Уколовся... — пробелькотів інтерн. — Теж евіпан. Дуже сонний.
Він заплющив око під супровід носового хропіння. Жуйрук струснув його сильніше.
— А зі стільцем що?
Інтерн уповільнено гигикнув.
— Стрихнін.
— Негідник!.. — скрикнув Жуйрук. — Нічого не лишається, крім як поставити його на ніжки й поміняти оббивку.
Він підвівся з ображеним виразом обличчя. Інтерн спав солодким сном. Анна теж, і Корнеліус теж. Жуйрук позіхнув. Він обережно підняв стілець і поставив його біля ліжка. Стілець видав останній, м’який і мертвий скрип, і професор вмостився на нього. Його голова хиталася з боку на бік: щойно вона знайшла зручне положення, у двері постукали. Професор не почув, і, постукавши ще раз, Анжель зайшов до палати.
Жуйрук повернув до нього два скляні, позбавлені будь-якого виразу очні яблука.
— Ніколи він не зможе літати, — пробурмотів він.
— Що ви кажете? — ввічливо запитав Анжель.
Професорові було складно скинути дрімоту. Він доклав неймовірне зусилля в кілька кілограмів, щоб щось сказати.
— Ніколи «Пінґ-903» не матиме місця, щоб літати в цій країні. Повірте Жуйрукові!.. Надто багато дерев.
— А якщо ви поїдете з нами? — запропонував Анжель.
— З вами, це з ким?
— Зі мною, з Анною і з Рошель.
— Куди це?
— В Екзопотамію.
Завіса Морфея прочинилася над черепом професора, і сам бог сну кинув камінь йому на тім’ячко. Жуйрук цілком прокинувся.