Він узяв кривий ключ від комірчини з реманентом і перемістився в куток кімнати, суміжний з місцем засідань, де складали різноманітні потрібні речі. Консьєрж страшенно поспішав. За панеллю відкрилися полиці з кокетливо прикрашеними рожевим папером вензелями, які колись розписав Леонардо да Вінчі. Попільнички громадилися одна на одній у скромному порядку, що був не обов’язковим, але бажаним, бо відповідав суворому духу місця. Непристойні листівки з різними моделями (деякі з них розмальовано кількома кольорами) було розкладено по різних конвертах. Консьєрж більш-менш знав уподобання членів Ради правління. Він усміхнувся краєм ока, поглянувши на маленький невинний конверт на віддалі, в якому зібрав листівки, які подобалися йому особисто. Мимовільний жест натякнув, що він був би не проти розщебнути гульфик, але торкнувшись свого пониклого двигуна, потьмянів зморшкуватим обличчям. Він згадав, яка сьогодні дата і що в такому разі нічого серйозного він не знайде протягом наступних двох днів. У його віці це було не так страшно, але в пам’яті спливали часи, коли він міг це робити до двох разів на тиждень. Ці спогади трохи повернули йому бадьорість, і брудні куточки його рота, що нагадував курячий сфінктер, накреслили щось на зразок усмішки, а в його бляклих очах підморгнуло мерзенне сіре світло.
Він узяв шість потрібних попільничок і поставив їх на японську тацю зі скляним дном, якою користувався для подібного транспортування. Потім, звіряючись зі списком, пришпиленим до дверей шафи, обрав листівки, одна за одною, по чотири на кожного члена. Він пам’ятав, не маючи потреби перевіряти, що президент надавав перевагу циклічним групам з подвійними щепленнями: наслідок його хімічної освіти. Вахтер подивився на першу листівку з захватом — на ній було зображено справжнісінький акробатичний трюк. Аби не баритися, він змовницьки похитав головою й швиденько закінчив відбір.
Барон Урсус де Жанполан їхав в автомобілі до місця засідання.
Вони приїхали одночасно, за чверть десята — троє персонажів, яких консьєрж привітав з повагою. У всіх трьох в руках були портфелі зі свинячої шкіри з легкою патиною, усі троє були одягнені в двобортні костюми з фантазійними жилетами, щоправда, однотонними й підібраними під колір костюма, і мали капелю-хи-болеро. Розмовляли між собою вони дуже серйозно мовою, просякнутою твердими й рішучими модуляціями, високо піднімаючи підборіддя й жестикулюючи вільною від тримання портфеля правою рукою. Можна зазначити, не розкриваючи майбутніх подій, що два з цих портфелів відкривалися за допомогою блискавки на трьох боках, четверта ж слугувала місцем з’єднання. Третій портфель, з ручкою, був соромом свого власника, що кожні три хвилини повідомляв, що по обіді придбає точнісінько такий портфель, як у його співрозмовників. Завдяки цьому два щасливі власники портфелів на блискавці все ще обмінювалися з ним рішучими інтонаціями.
Мали прибути ще двоє членів Ради, якщо не рахувати барона Ур-суса де Жанполана, що їхав в авто до місця засідання. Один з наразі відсутніх, Агат Маріон, зайшов до будівлі о десятій годині двадцять сім хвилин. Він зупинився в дверях, обернувся на світло й пильно поглянув на ніс свого правого черевика, який щойно пошкрябав якийсь надокучливий чолов’яга. На блискучій шкірі був рубець, а задраний трикутний шматочок шкіри відкидав тінь іншої форми, адже йому доводилося рахуватися з контуром предмета. Страшне видовище.
Агат Маріон здригнувся, але жестом плечей розігнав гусячу шкіру, що заколихалася в нього між лопатками. Він знову повернувся й рушив, на ходу привітавшись з вахтером. За хвилину до встановленого часу його нога переступила майже ефемерний поріг Ради.
Барон Урсус де Жанполан ішов за ним на відстані трьох метрів.
Останній радник запізнювався, і засідання почалося без нього. Тож загалом було п’ять осіб, плюс консьєрж, плюс особа, що запізнювалася, але все одно рахувалася, — отже, загалом семеро. А якщо в круглих числах? На жаль, це неможливо, бо для значень менше за десять є лише одна кругла цифра — нуль. А це не те саме, що сім.