Було сонячно — лише подекуди, але саме перед ним, і кінець вулички м’яко мерехтів масною бруківкою. Проте Амадіс не міг цього бачити, бо вона двічі повертала: спершу праворуч, потім ліворуч. Розчахнуті відчайдушною відсутністю чеснот пеньюари — жінки з великими пухкими принадами з’являлися на ґанках, винося-чи сміття. Вони витрушували відра поперед себе, перевертаючи їх і синхронно тарабанячи по днищах. Зачувши знайомі ритми, Амадіс звично підлаштував під них свою ходу. Він полюбляв цю вуличку за те, що вона нагадувала йому про часи військової служби з америкосами, коли всі об’їдалися арахісовим маслом у бляшанках, таких, по яких тарабанили птахи, тільки трохи більших. Сміття падало, здіймаючи хмари пилу: йому це подобалося, бо робило видимим сонячне проміння. Тінь червоного ліхтаря на великому будинку під номером шість, де жили аґенти поліції під прикриттям, свідчила, що час наближався до двадцять дев’ятої хвилини на дев’яту. (Взагалі-то це був комісаріат, тож аби відвести підозру, прилеглий бордель повісив синій ліхтар.) Отже, до зупинки лишалася хвилина ходи: рівно шістдесят кроків, по одному на секунду. Проте Амадіс робив по п’ять кроків кожні чотири секунди, і це потребувало таких складних розрахунків, що вони розчинилися в його голові і згодом вийшли з його організму разом з уриною, що дзвінко задзюрчала по порцеляні. Втім це трапилося значно пізніше.
На зупинці 975-го вже стояло п’ятеро людей, усі вони сіли до першого автобуса, що саме підійшов, а от Дюдю контролер не пропустив, хоча той показав йому папірець, перевірка якого довела б, що він мав бути шостим пасажиром. Проте в автобусі було лише п’ять вільних місць, про що, силкуючись рушити, той і повідомив, пукнувши чотири рази. Врешті, він потихеньку від’їхав, тягнучи свій зад по землі й висікаючи на горбистій бруківці снопи іскор. Деякі водії (зазвичай ті, що їхали позаду) підсовували під корму автобуса кремінь для запальничок, аби помилуватись ефектом.
Наступний 975-й зупинився прямісінько перед носом в Амадіса. Повний-повнісінький автобус важко дихав. Звідти вийшли огрядна пані й заступ з тістечком, який ніс крихітний, ледь живий пан. Ама-діс Дюдю вхопився за поруччя й простягнув квитка, але контролер вдарив його компостером по пальцях.
— Відпустіть автобус! — наказав він.
— Але ж три людини вийшло! — запротестував Амадіс.
— Це були понаднормові, — довірливим тоном повідомив кондуктор і відразливо підморгнув.
— Це неправда! — заперечив Амадіс.
— Нічого такого! — відказав працівник транспорту й високо підскочив, щоб дістати до сиґнального шнура, на якому він напівпід-тягнувся, показавши Амадісові свій зад. Водій рушив, відчувши скорочення доточеної до його вуха рожевої вервечки.
Амадіс поглянув на годинника і видихнув «У-у-ух!», щоб стрілки злякалися й пішли у зворотному напрямку, проте лише секундна стрілка закрутилася назад; решта незворушно торували свій шлях. Дюдю стояв посеред вулиці й дивився услід 975-му, коли прийшов третій, давши йому бампером по сідницях. Амадіс упав, і водій під’їхав, зупинивши автобус прямісінько над ним, відкрив кран з гарячою водою і став поливати Амадісову шию. Тим часом двоє осіб, що стояли в черзі за ним, зайшли в салон. Коли Дюдю звівся на ноги, 975-й зник. Його шия палала, і душив гнів: тепер-то він точно запізниться. Тим часом підійшли ще чотири людини і, натиснувши на важіль автомата, взяли талони. П’ятий новоприбулий, молодий здоровань, отримав ще й струмінь одеколону, який Компанія надавала бонусом кожному сотому пасажирові. Волаючи не своїм голосом, здоровань кинувся навтьоки, адже, що не кажи, отримати порцію чистого спирту в око — це таки дуже боляче. 975-й, що саме прямував у зворотний бік, поблажливо його переїхав, поклавши кінець стражданням нещасного і явивши світу, що той нещодавно їв полуниці.
Цієї миті під’їхав четвертий автобус з кількома вільними місцями. Жінка, що стояла в черзі значно далі за Амадіса, подала контролеру свій талон, і той голосно повідомив:
— Мільйон п’ятсот шість тисяч дев’ятсот третій!
Амадіс наблизився:
— У мене дев’ятисотий!
— Чудово, — відказав контролер, — а де перший і другий?
— У мене четвертий, — сказав якийсь пан.