Темна смуга наближалася, піднімаючись блякло-голою стіною, ще привабливішою, ніж справжня тінь; адже це була радше відсутність світла, густа порожнеча, розпад тяглості, який ніщо не могло порушити.
Ще кілька кроків, і Анжель увійде в чорну зону. Стоячи біля підніжжя чорної стіни, він нерішуче простягнув руку. Рука зникла перед його очима, і він відчув холод іншого виміру. Не вагаючись, він увійшов до нього повністю, його відразу обгорнула темна вуаль. Він повільно
крокував. Йому було холодно; серце билося швидше. Попорпавшись у кишені, він витягнув пачку сірників і запалив один. Здавалося, що він загорівся, але ніч і надалі була глупою. Трохи злякавшись, він упустив сірника й став терти очі. Він знову ретельно провів фосфорною голівкою по шорсткій поверхні пачки. І почув шипіння сірника, що запалювався. Він поклав пачку в ліву кишеню й навпомацки навмання підніс вільний вказівний палець до тонкого пломеню тріски дерева. Обпікшись, він відсмикнув руку і впустив другого сірника.
Анжель обережно розвернувся й спробував знайти шлях до своєї вихідної точки. Йому здавалося, що він йде довше, ніж по дорозі сюди, а навколо ніяк не закінчувалася непроникна ніч. Він вдруге зупинився. Кров ще швидше забігала по його судинах, а руки були крижані. Він сів на землю: потрібно було заспокоїтися. Він засунув руки під пахви, аби зігрітися.
Він чекав. Інтенсивність ударів його серця потроху зменшувалася. Його члени зберігали відбиток рухів, зроблених відтоді, як він зайшов у темряву. Повільно, не поспішаючи, він зорієнтувався на місцевості й упевненими кроками рушив до сонця. Кілька хвиль потому він відчув дотик гарячого піску пустелі, що жовто й нерухомо палала перед його примруженими очима. Вдалечині він розгледів коливання повітря над пласким дахом готелю Барріцоне.
Анжель відійшов від стіни мороку й упав на податливий пісок. Перед його очима ірничка ліниво ковзала по довгій вигнутій травинці, обволікаючи її переливчастою плівкою. Анжель розвалився на піску, що пристосувався під кожну з частин його тіла. Цілковито розслабивши м’язи й мозок, він просто дихав, спокійно й печально.
III
Засідання
Щойно прийшовши, президент Урсус де Жанполан насупив брови, адже консьєржа не було на своєму посту. Проте він продовжив ходу й зайшов до зали засідань. Він знову насупив брови: навколо стола не було нікого. З’єднавши вказівний і великий пальці, він взявся за краєчок свого золотого годинника. Краєчок виявився ланцюжком з того ж металу, за який він і потягнув. Доволі дивна річ: цей безпомильний механізм показував ту саму годину, що й певний час тому, ту саму, що змусила Жанполана поспішити. Пояснивши таким чином узгоджену не за домовленістю, як він підозрював, відсутність консьєржа й членів Правління, президент пробіг зворотний шлях до лімузина й наказав своєму старанному водієві везти його будь-куди, аби тільки, не приведи Господи, ніхто не побачив, що президент Правління приїхав першим!
З втомленою ґримасою на губах консьєрж вийшов з вбиральні саме вчасно, щоб без зволікання дістатися великої шафи, де зберігалися колекції непристойних листівок. З втомленою ґримасою на губах, тремтячими руками й вологою ширінькою, адже це був його день. У цьому місці ще трохи крапало, віддаючи внизу хребта нерівномірними прострілами різної сили, від яких зводило його старі сідничні м’язи, задубілі від років сидіння на стільці.
У маленького песика, якого переїхав Агат Маріон, що завжди водив не дивлячись на дорогу, легені були незвичайного зеленого кольору. Пересвідчившись в цьому, спритний віник інженера дорожньої служби поспішив змести падаль у каналізаційний стік. Того відразу стало нудити, тому довелося перекрити рух на цій вулиці на кілька днів.
Незважаючи на різноманітні перешкоди, спровоковані як злими намірами людей чи предметів, так і невблаганними законами вірогідності, учасники наради таки зустрілися майже в повному складі біля дверей до зали засідань, куди вони й завітали після тертя долонями і обміну еякуляціями бризок слини, що є звичним ритуалом у цивілізованих суспільствах, хоча у спільнотах воєнізованих його замінили на піднесення долоні до скроні й клацанням підборами, що в останньому випадку відбувається в супроводі коротких вигуків, адресованих здалеку, що в сукупності дає підстави зробити висновок про високий рівень гігієни військових — враження, яке нам доведеться розвінчати, щойно трапиться побачити латрини воїнів, за винятком американських солдатів, які справляють нужду шеренгами й підтримують чистоту й постійний запах дезінфектора там, де ходять по-великому, як це заведено в деяких країнах, де переймаються про-паґандою і де їй щастить падати локшиною на вуха нелегконевірних недожителів, які легко ведуться на такі засоби, а так завжди і буває за умови, що цю пропаґанду провадять не наосліп, але враховуючи бажання, які виявляють служби розвідки, й такі орієнтири, як результати референдів, які щасливі уряди не втрачають нагоди згаяти на особливе щастя поселенців, якими вони керують.