— Шкода, — сказав Амадіс, — але декрет підписано. Вважайте, що готель реквізовано на користь держави.
— А як же я? — не вгавав Піппо. — Що мені тепер тут робити? Хіба знову стати бриґадиром копачів траншей, га?
— Ви отримаєте відшкодування, — сказав Амадіс. — Не відразу, звісно.
— Рохки! — пробелькотів Піппо.
Він повернувся спиною до Амадіса й вийшов, не зачинивши дверей. Амадіс нагадав про це:
— Зачиніть двері!
— А це більше не мої двері, — розлючено кинув Піпетка. — Самі зачиняйте!
І він пішов геть, бурмочучи лайки з південним резонансом. Амадіс подумав, що потрібно було реквізувати Піппо разом з його готелем, але це потребувало надто складної процедури, а формальності забрали б надто багато часу. Він встав, обійшов свій кабінет і зіштовхнувся ніс до носа з Анжелем, що зайшов без стуку й мав на те причину.
— Добрий день, пане, — сказав Анжель.
— Добрий день, — кинув Амадіс, не протягуючи йому руки.
Він завершив свій обхід і сів на місце.
— Зачиніть за собою двері, будь ласка, — сказав він. — Хочете зі мною поговорити?
— Так, — відповів Анжель. — Коли нам заплатять?
— Чому такий поспіх?
— Мені потрібні гроші, а зарплату мали видати три дні тому.
— Ви усвідомлюєте, що ми в пустелі?
— Ні, — заперечив Анжель. — У справжній пустелі немає залізниці.
— Це софізм, — виснував Амадіс.
— Хай так, — сказав Анжель. — 975-й приходить часто.
— Так, — погодився Амадіс, — але ж не можна довірити пересилку грошей божевільному водієві.
— Зате кондуктор не божевільний.
— Я з ним їздив, — сказав Амадіс. — Запевняю вас, що він ненормальний.
— Довго чекати? — запитав Анжель.
— Ви милий хлопець, — сказав Амадіс. — Маю на увазі, суто зовні. У вас... доволі приємна шкіра. Крім того, я вам розповім дещо, про що б ви мали дізнатися лише цього вечора.
— Чому ввечері, якщо ви мені розповісте зараз? — запитав Анжель.
— Я вам скажу, якщо ви будете справді милим хлопцем. Підійдіть ближче.
— Я вам не раджу до мене торкатися, — попередив Анжель.
— Подивіться на нього! Заводиться з півоберта! — вигукнув Амадіс. — Не будьте таким впертюхом.
— Це мені нічого не говорить.
— Ви молодий. У вас ще є час змінитися.
— Ви скажете те, що збиралися, чи мені йти? — запитав Анжель.
— Ну гаразд. Вам зменшили зарплату на двадцять відсотків.
— Кому вам?
— Вам, Анні, технічним виконавцям і Рошель. Усім, крім Арлана.
— Ну й покидьок цей Арлан! — промимрив Анжель.
— Якби ви виявили готовність піти мені назустріч, — сказав Ама-діс, — я б міг цьому зарадити.
— Але я і так йду вам назустріч, — сказав Анжель. — Я завершив свою роботу на три дні раніше за строк, який ви встановили, і я майже завершив розрахунки складників головного вокзалу.
— Я не наполягаю на тому, що маю на увазі під готовністю йти назустріч, — зазначив Амадіс. — Можете звернутися за поясненнями до Дюпона.
— Хто такий Дюпон?
— Археологів кухар, — сказав Амадіс. — Милий хлопець цей Дюпон, але ще та шльондра!
— А! Розумію, про кого ви.
— Ні, — заперечив Амадіс. — Ви плутаєте з Сальє. Сальє огидний.
— Проте... — сказав Анжель.
— Та ні. Сальє справді гидкий. Проте він був одружений.
— Зрозуміло.
— Ви заледве мене витримуєте, чи не так? — запитав Амадіс.
Анжель не відповів.
— Я і так знаю. Вам ніяково. Знаєте, я не маю звички звірятися невідомо кому, але зізнаюся вам, що я цілком усвідомлюю, що ви всі про мене думаєте.
— І що з того? — запитав Анжель.
— А те, що мені начхати, — відповів Амадіс. — Я педераст, і що ви тут вдієте?
— Я нічого й не збираюся вдіювати, — сказав Анжель. — У певному сенсі це навіть краще.
— Через Рошель?
— Так, — підтвердив Анжель, — через Рошель. Мене влаштовує, що ви до неї не залицяєтеся.
— Тому що я спокусливий? — запитав Амадіс.
— Ні, — сказав Анжель. — Ви жахливий, але ви начальник.
— Якось дивно ви її любите, — зазначив Амадіс.
— Я знаю, яка вона. Любов не заважає мені її бачити.
— Як ви можете любити жінку? — запитав Амадіс. Здавалося, він говорить сам до себе. — Це незбагненно! М’які в усіх місцях. І ці їхні вологі складки. Він здригнувся. — Жах.
Анжель розсміявся.
— Власне, — провадив Амадіс, — давайте так. Не попереджайте поки Анну про урізання зарплати. Кажу вам це конфіденційно. Як жінка чоловікові.
— Дякую, — відповів Анжель. — То ви не знаєте, коли привезуть гроші?