— Він не був таким, коли приїхав. — пробелькотів Анжель. — Невже пустеля на всіх так діє?
— Ні, — відповів Атанагор. — Не мучте себе, друже мій. В операціях мало приємного.
Абат Малжан підійшов до одного з вікон довгої кімнати й визирнув назовні.
— Мені здається, за тілом Барріцоне прийшли, — сказав він.
Карло й Марен прямували до готелю, несучи щось на зразок нош.
Професор Жуйрук зробив кілька кроків і теж зиркнув у вікно.
— Так, там два технічні виконавці, — сказав він. — А я вже було подумав, що це інспектори.
— Думаю, вони впораються без сторонньої допомоги, — зазначив Анжель.
— Безумовно, — запевнив Малжан. — Краще навідати відлюдника. Власне, професоре, ми прийшли, щоб узяти вас з собою.
— Процедура не займе багато часу, — сказав Жуйрук. — Інструменти вже готові. Але я з вами все одно не піду. От закінчу, і шукай вітра в полі.
Він засукав рукави.
— Зараз я відріжу йому руку. Якщо вам неприємно, не дивіться. Це необхідно. Проте, думаю, він все одно здохне. Зважаючи на його жалюгідний стан.
— То нічого не можна зробити? — запитав Анжель.
— Нічого, — виніс вирок професор.
Анжель відвернувся; абат і археолог наслідували його приклад. Професор перелив червону рідину з колби в пласку ємність, що нагадувала кристалізатор, і взяв скальпель. Троє присутніх почули, як лезо зі скреготом увігналося у кістки зап’ястя: усе було скінчено. Інтерн більше не рухався. Професор промокнув кров ватним тампоном, змоченим в ефірі, потів узяв інтернову руку й опустив її закривавлений кінець у розчин кристалізатора. Рідина відразу зімкнулася над культею, утворивши щось на зразок скоринки.
— Що ви робите? — запитав Малжан, крадькома оглядаючись.
— Це віск з протоки, — відповів Жуйрук.
Двома нікельованими пінцетами він обережно взяв відрізану руку й поклав її на скляну тарілку, потім змочив азотною кислотою. Піднявся рудий димок, їдкі пари якого змусили професора закашлятися.
— Я закінчив, — повідомив він. — Тепер час відв’язати його й привести до тями.
Анжель став розв’язувати ремені, що тримали інтернові ноги, а абат став звільняти його шию. Інтерн усе ще не рухався.
— Він, вірогідно, мертвий, — сказав Жуйрук.
— Як це можливо? — запитав археолог.
— Анестезія... Мабуть, надто сильно його вдарив, — засміявся професор. — Жартую. Погляньте на нього.
Раптом інтернові повіки піднялися, наче дві жорсткі віконниці, і він підвівся й сів.
— Чому я голий? — запитав він.
— Звідки я маю знати. — відповів Жуйрук, розщібаючи халат. — Я завжди підозрював, що ви схильні до ексгібіціонізму.
— Вам що, боляче стане, якщо ви перестанете говорити мені різну гидоту? — розлючено кинув інтерн.
Він подивився на свою культю.
— Ви це називаєте чистою роботою? — запитав він.
— Знову за рибу гроші! — відгукнувся Жуйрук. — От і робили б це самі.
— Наступного разу так і зроблю, — запевнив інтерн. — Де мій одяг?
— Я його спалив. — відповів Жуйрук. — Він того не вартий, лише заразу розноситиме.
— То що мені тепер так голому й бути? — запитав інтерн. — От же дідько!
— Досить! Ви мені набридли, кінець кінцем.
— Не сваріться! — закликав Атанагор. — Я певен, що знайдеться інший одяг.
— Гей ви, старигане, — гукнув інтерн, — дайте-но руку.
— Досить! — урвав його Жуйрук. — Замовкнете ви нарешті чи ні?
— Що на вас найшло? — запитав абат. — Раз, два, три, чотири, п’ять.
— Дудки! — закричав інтерн. — У мене мозок закипає від ваших дурниць. У труні я вас бачив!
— Це неправильна відповідь, — сказав Малжан. — Треба відповідати: «П’ятеро пташат летить!»
— Нема чого до нього говорити, — резюмував Жуйрук. — Він дикун і невіглас.
— Усе краще, ніж вбивця. — відказав інтерн.
— Зовсім ні, — сказав Жуйрук. — Зараз я зроблю вам укол.
Він підійшов до операційного столу й прудко зав’язав ремені на своєму однорукому пацієнтові, що не наважувався оборонятися через страх пошкодити свою нову, щойно залиту воском культю.
— Не давайте йому нічого зі мною робити, — благав інтерн. — Він мене зараз вколошкає. Він ще той старий негідник.
— Заспокойтеся, — порадив Анжель. — Ми нічого не маємо проти вас. Дайте вас підлікувати.
— Щоб мене лікував цей старий вбивця? — обурився інтерн. — Він що, мені недостатньо крові попсував з тим стільцем? І хто з кого тепер знущається?