— Не знаю, — відповів професор. — Можна тебе поцілувати?
— Тільки без дурниць, добре? — попередив хлопчик.
Жуйрук розреготався.
— Ти що, боїшся? Оскільки вона передумала виходити за тебе заміж, то може поїхати зі мною?
— Що ви таке надумали! — запротестувала Олив. — Ви надто старий.
— Їй подобається інший тип. Той, у якого псяче ім’я.
— Та де там! — запротестувала Олив. — Які дурниці ти говориш. Типа, в якого псяче ім’я, звуть Анною.
— А тобі більше подобається Анжель? — запитав Жуйрук.
Олив зашарілася й потупилася.
— Вона дурепа, — заявив Дідіш. — Він також занадто старий. А вона чомусь вважає, що він буде панькатися з такою малечею, як вона...
— Та ти ж не набагато старший за неї, — сказав професор.
— Я старший на цілих шість місяців, — гордо заявив Дідіш.
— Он воно що. — сказав Жуйрук. — У такому разі. — він нахилився й поцілував Олив. Потім поцілував Дідіша, якого це трохи здивувало.
— До побачення, лікарю, — сказала Олив.
Професор Жуйрук сів за кермо. Дідіш підвівся й став розглядати механізм.
— А дозволите мені трішки покермувати? — попросив він.
— Іншим разом, — сказав Жуйрук.
— Куди ви їдете? — запитала Олив.
— Туди. — відповів Жуйрук, указуючи в бік тьмяної зони.
— Овва! — сказав хлопчик. — Батько сказав, що дасть мені різок, якщо бодай крок зроблю в той бік!
— І мій теж! — підтвердила Олив.
— То ви ні разу не намагалися туди потрапити? — запитав професор.
— Ну, вам-то ми можемо розповісти. Намагалися, але нічого там не побачили.
— Як ви звідти вибралися?
— Олив туди не заходила. Вона тримала мене за край одягу.
— Дивіться мені, більше такого не робіть! — застеріг професор.
— Там нема нічого цікавого, — сказала Олив. — Нічогісінько не видно. Чекайте, хто це там їде?
Дідіш придивився.
— Схоже на велосипедиста.
— Я поїхав, — сказав Жуйрук. — Прощавайте, діти.
Він ще раз поцілував Олив. Вона завжди дозволяла це робити, якщо цілували її ніжно. Мотор автівки застогнав на високій ноті, і Жуйрук різко натиснув на педаль газу. Біля підніжжя дюни авто фиркнуло й подолало її одним махом. Цього разу Жуйрук не став міняти напрямку. Упевненою рукою він тримав кермо, а ногою витискав педаль газу. Йому здавалося, що він несеться прямісінько на стіну. Чорна зона збільшувалася, захоплюючи все поле його зору. Раптом автівка зникла посеред важкого мороку. В тому місці, де вона розчинилася, ніби утворилася невелика вм’ятина, що потроху затягувалася. Як відновлює форму ґума, так і непроникна стіна поволі знову ставала гладенькою й ідеально рівною. Лише подвійна борозна на піску свідчила про те, що тут щойно проїхав професор Жуйрук.
Велосипедист зіскочив на землю за кілька метрів від двох дітей, що стежили за його наближенням. Він підійшов, ведучи велосипед за кермо. Колеса вгрузали в пісок по самий обід, шліфуючи нікельовані деталі до сліпучого блиску.
— Добрий день, діти, — сказав інспектор.
— Добрий день, пане, — відповів Дідіш.
Олив підійшла ближче до хлопчика. Їй не подобався велосипедистів кашкет.
— Чи не бачили ви чоловіка на ім’я Жуйрук?
— Так, — відповів хлопчик.
Олив стукнула його ліктем.
— Але сьогодні ми його не бачили, — сказала вона.
Дідіш відкрив було рота, але Олив не дала йому продовжити.
— Він поїхав учора, щоб сісти на автобус.
— Ти мені тут казочки розповідаєш, — сказав інспектор. — З вами щойно був чоловік на машині.
— Це був молочар, — сказала Олив.
— Хочеш потрапити у в’язницю за брехню? — запитав інспектор.
— Я не хочу з вами говорити, — відказала Олив. — І нічого я не брешу.
— То хто це все-таки був? — запитав інспектор Дідіша. — Скажи, і я тобі позичу мого ровера.
Дідіш подивився на Олив, потім на велосипед. Олив виглядала невдоволеною, натомість велосипед дивовижно блищав.
— Це був... — почав було він.
— Це був один з інженерів, — сказала Олив. — Той, у кого псяче ім’я.
— Он воно як? — сказав інспектор. — Той, у кого псяче ім’я, справді?
Він підійшов до Олив, зробивши грізний вираз обличчя.
— Я щойно бачив його в готелі, того, у кого псяче ім’я, маленька негіднице!
— Неправда! Це був він! — затялася Олив.
Інспектор підняв руку так, ніби збирався її вдарити, і дівчинка інстинктивно затулила ліктем обличчя. Від цього жесту виступили її маленькі круглі груденята, а інспектор не слабував на зір.
— Спробуймо іншим способом, — запропонував він.
— Ви мені докучаєте, — сказала Олив. — Це був один з інженерів.