— Мою коханку. Вона мені набридла.
— То ви тепер шукаєте нову?
— Саме так, пане абате, — підтвердив Анна.
— Ой! Тільки попрошу без цих претензіарних словес, — запротестував абат. — І потім...
Він відійшов на кілька кроків і взявся намотувати еліпси навколо решти, сильно тупаючи ногами по землі.
— Слоник один розгойдався в такт на найтоншій павутині! — заспівав він.
— Отже, тому, що вона міцна. — підхопив археолог.
— Він запросив ще слоненя. Два! — закінчив Анна, припустивши за абатом.
Малжан зупинився й почухав носа.
— А він теж знає формули! — оголосив археолог.
— Так. — підтвердив Анна.
— То беремо його з собою? — запропонував Малжан.
— Звісно, — заявив Анна. — Я хочу побачити негритянку.
— А ви мерзотник, — зазначив Малжан. — Вам що, їх усіх подавай?
— Та ні, — заперечив Анна. — З Рошель усе скінчено.
— Скінчено?
— Скінчено. Саме так.
— Малжан замислився.
— Вона про це знає? — запитав він.
Здавалося, Анна трохи знітився.
— Я ще їй не сказав.
— Отже, можу констатувати, — сказав абат, — що це рішення одностороннє й раптове.
— Я його виніс, поки біг, аби вас наздогнати, — пояснив інженер. Атанагор здавався насупленим.
— Від вас самі неприємності, — сказав він. — З цього ще вийде історія з Анжелем.
— Та ні, — сказав Анна. — Він буде страшенно задоволений. Вона вільна.
— Але що вона думає з цього приводу?
— Ох, не знаю, — відповів Анна. — Вона не з тих, хто думає.
— Легко сказати.
Анна почухав щоку.
— Може, спершу їй буде трохи неприємно, — зізнався він. — Але що мені з того. Я не можу нею опікуватися.
— Швидко ви влаштовуєте справи.
— Я ж інженер, — пояснив Анна.
— Та були б ви навіть архієпископом, — сказав абат, — це ще не причина, щоб кидати дівчину, навіть не попередивши. Тим більше, якщо ще ввечері з нею спали.
— Сьогодні вранці, — уточнив Анна.
— Ви скористалися моментом, коли ваш товариш Анжель почав віднаходити шлях умиротворення, — мовив Малжан, — аби відкинути його назад у невизначеність. Зовсім не ґарантовано, що він захоче зійти зі шляху умиротворення заради цієї дівулі, яку ви обробили, наче млин.
— Що ще за шлях умиротворення? — запитав Анна. — Що там Анжель наробив?
— Відхопив собі смачнючу дівулю! Свинтус такий! — вигукнув Малжан, голосно клацнувши язиком, але відразу схаменувся й перехрестився.
— Я знову вжив заборонене слово, — перепросив він.
— Та нехай... — машинально відказав Анна. — І яка вона, ця жінка? Сподіваюся, це не негритянка?
— Звісно, ні, — відповів Малжан. — Негритянку зарезервовано для відлюдника.
— То є ще якась? — перепитав Анна. — Гарна?
— Ходімо, — запропонував Атанагор. — Дайте спокій вашому другові.
— Але він мене страшенно любить, — сказав Анна. — І не буде проти, якщо я відіб’ю в нього цю дівицю.
— Ви кажете неприємні речі, — зауважив археолог.
— Та він буде щасливий, наче підприємець, коли дізнається, що Рошель вільна!
— Не думаю, — зазначив археолог. — Надто пізно.
— Нічого не пізно. Вона ще цілком нічого, ця дівчина. І тепер вона вміє робити трохи більше, ніж до того.
— Чоловікові це не так уже й приємно. Такий хлопець, як Анжель, не потребує уроків такого штибу.
— Справді? — відказав Анна.
— Кумедно, — сказав Малжан. — Часом ви цікаво говорите, але нині ви просто мерзенний.
— Знаєте, я і жінки, — мовив Анна. — Я роблю з ними те, що треба, але на тому край. Вони мені подобаються, але на постійний час я надаю перевагу друзям. Аби було з ким поговорити, розумієте.
— Вірогідно, Анжель не такий, як ви, — сказав Атанагор.
— Треба допомогти йому вибратися. Хай спить з Рошель, йому це досить швидко набридне.
— Він шукає зовсім іншого, — сказав Малжан. — Те саме, що я шукаю в релігії... тобто... в принципі... хоча я й дозволяю собі незначні порушення правил. але я потім відчитаю п’ятнадцять спокутних молитов на вервиці... Коли я кажу п’ятнадцять. маю на увазі три.
— Те, що ви пропонуєте йому зробити, — сказав археолог, — він може отримати від будь-якої дівчини. Він це саме має.
— От свиня! — закричав Анна. — Нічого мені не сказав. От вам і Анжель!
— Він шукає іншого, — повторив Малжан. — Вам аби перепихну-тися. А він. — Абат намагався підібрати потрібні слова. — Не знаю, — здався він. — Зрештою, стосовно жінок я радше поділяю вашу думку. Вони для того й існують, аби їх мацати. А от думати можна й про щось інше.
— Саме так, — погодився Анна. — Як я вже казав, для решти занять я надаю перевагу друзям.