— Анна до мене не чіпляється, — провадила Рошель. — Я з ним кохаюся. Він до мене торкається. Він мене місить.
— То чіпляється до вас Анжель?
— Так, — відповіла Рошель, — тому що мені це подобається. На вигляд він не такий велетень, як його друг. Крім того, спершу мені сподобався Анна, бо він не такий складний.
— Це Анжель складний? Як на мене, то він ідіот і лінюх. Проте зовні він симпатичніший за Анну.
— Ні, — заперечила Рошель. — Не на мій смак. Хоча загалом він нічого.
— Ви могли б з ним спати?
— Звісно! — підтвердила Рошель. — Тепер уже можу. Він Анни тепер мало чого можна добитися.
— Я вас про це все розпитую, бо для мене ви належите до цілковито чужого мені світу, — пояснив Амадіс. — Я б хотів зрозуміти.
— Це удар, яким вас нагородили, нагадав вам, що ви чоловік? — запитала Рошель.
— Мені тепер дуже боляче, — відгукнувся Амадіс, — тож іронії я не сприймаю.
— Коли ви припините вважати, що всі з вас насміхаються? — сказала Рошель. — Якби ви знали, як це мені байдуже!
— Проїхали, — сказав Амадіс. — Ви кажете, що Анжель до вас чіпляється. Вам це неприємно?
— Ні, — відповіла Рошель. — Він для мене щось на зразок резервного варіанта.
— Але він, певно, ревнує до Анни.
— Звідки ви це взяли?
— Висновую за аналогією, — відповів Амадіс. — Я добре знаю, що хотів би зробити з Сальє.
— Що?
— Вбити його, — сказав Амадіс. — Копняками в живіт. Поки геть не розчавлю його.
— Анжель не такий, як ви. Він не такий пристрасний.
— Помиляєтеся, — заперечив Амадіс. — Він усього цього бажає Анні.
Рошель занепокоєно на нього подивилася.
— Думаєте, нічого доброго з цього не вийде?
— Та ні, — сказав Амадіс, — усе таким чином владнається. Мені-то що з цього? Я це кажу не для того, щоб вас подратувати.
— Ви так говорите, ніби справді знаєте, — сказала Рошель. — Думаю, хочете, щоб я купилася. Але одним загадковим виглядом мене не візьмеш.
— Та немає в мене загадкового вигляду, — відказав Амадіс. — Я страждаю і тому розумію такі речі. О, до речі, як там ваша робота?
— Все готово, — відповіла Рошель.
— Зараз дам вам ще. Беріть блокнота.
— Схоже, ви вже набагато менше страждаєте, — констатувала Рошель.
— Прибув баласт, — повідомив Амадіс. — Треба підготувати пла-тіжки для водіїв вантажівок і запропонувати їм роботу на залізниці.
— Вони відмовляться, — сказала Рошель.
— Починайте занотовувати, — звелів Амадіс. — Можна влаштувати так, що не відмовляться.
Рошель зробила три кроки й взяла свій блокнот і олівець. Поклавши лікті на стіл і обхопивши голову руками, Амадіс зачекав кілька хвилин і почав диктувати.
IV
— Це було першокласне святе діяння, — констатував абат Малжан.
Анна, археолог й абат повільно поверталися.
— Ох, ця негритянка... — казав Анна.
— Святі угодники!..
— Ходімо, ходімо, — закликав археолог.
— Дайте спокій Клодові Леону, — попередив абат. — Він дає їй раду не так і погано.
— Я б не проти простягнути йому руку помочі, — сказав Анна.
— Рука — це не зовсім те, чим він послуговується, — зазначив абат. — Ви не стежили за деталями.
— Ох, це ж треба! — вигукнув Анна. — Поговорімо про щось інше. Я вже йти не можу.
— Згоден. Це справляє враження, — сказав абат. — На щастя, на мені сутана.
— Що потрібно зробити, щоб стати священиком? — запитав Анна.
— Ви самі не знаєте, чого хочете, — відказав Малжан. — То одне вам подавай, то друге. То ви нісенітниці верзете, то маєте цілком розумний вигляд. То чутливий і вразливий, то цілковитий мерзотник, наче торговець худобою, що тільки про те й думає. Перепрошую за вжиті вислови, їм ще далеко до моїх думок.
— Нічого страшного, — заспокоїв його Анна. — Я розумію. Він розреготався й узяв абата під руку. — Малжане, — сказав він, — а ви самець!
— Красно дякую, — відгукнувся Малжан.
— А ви, — продовжував Анна, повертаючись до археолога, — ви — лев. Я щасливий бути знайомим з вами.
— Я старий лев, — відказав Атанагор. — Ваше порівняння було б точнішим, якби ви обрали землерийну тварину.
— Нічого подібного! Ваші розкопки — то самі вигадки. Ви постійно про них говорите, але ніхто їх не бачив, — висловився Анна.
— А ви б хотіли подивитися?
— Звісно! — відгукнувся Анна. — Мене цікавить усе без винятків.
— Вас цікавить усе потроху, — уточнив Малжан.
— Як усіх, — відказав Анна.
— А як же спеціалісти? — зауважив археолог. — Мій скромний приклад, звісно, ні про що не свідчить, але археологія — це все для мене.