— Це так само, якби ви випили вміст пляшечки, — зазначив Малжан. Бачите, це теж можна зробити.
— Але чи буде це краще? — запитав Анжель.
— На мою думку, це була б помилка, — відповів Малжан. — Зрештою, це слугує за приклад. Приклади помилок теж потрібні.
Малжан хвилинку збирався з думками.
— Може, прочитаємо маленьку молитву? — запропонував він. — Кицька здохла, хвіст обліз.
— .хто промовить.
— .той і з’їсть. Амінь, — завершив абат.
— Це треба заспівати для Амадіса, — сказав Анжель.
— Сину мій, — мовив Малжан, — а ви дотепник і злостивець.
Вони підвелися. Прямісінько перед ними розлігся на рейках майже готовий потяг. Водії вантажівок потужними ударами молотів били по жерстяних котлах, і чорна сталь дзвінко відгукувалася на сонці.
ХІ
Але мені здається дивним, що такому серйозному хлопчикові, як Борис, спалу на думку 1889-го переписувати такі нісенітниці.
Директор Дюдю зібрав увесь персонал, що тепер тиснув своєю масою на тимчасову платформу, яку нашвидкуруч звели Марен і Карло. Потяг складався з двох вагонів. Там були й Карло і Марен зі своїми родинами, а ще цей покидьок Арлан, три водії вантажівок (один з який уже закидав вугілля в паливник), сам Амадіс і чорношкірий Атанагорів служник Дюпон, що отримав спеціальне запрошення й дещо нервувався, адже Амадіс зарезервував для нього спеціальне купе, де їм належало лишитися сам на сам. Почувся голосний свисток, і всі кинулися на штурм сходів потяга.
Анжель і абат Малжан споглядали це все з вершини дюни. Ата-нагор і його помічники захотіли, аби їх не турбували, а відлюдник мусив порати свою негритянку.
Директор Дюдю з’явився у дверях зарезервованого для нього купе й тричі махнув рукою, даючи сиґнал до відправлення. Гальма скрикнули, бризнула пара, і конвой потроху рушив, радісно гуркочучи. У вікнах замайоріли хусточки.
— Ви мали б бути там, — сказав Малжан.
— Я більше не є частиною Суспільства, — відповів Анжель. — Мені гидко навіть дивитися на цей потяг.
— Визнаю, що він геть ні для чого не слугує, — відгукнувся Малжан.
Вони спостерігали, як локомотив в’їхав поміж двох половинок руїн готелю. Лакований дах вагонів блищав на сонці, а гепатролі спалахували червоним на демонтованому фасаді.
— Чому воно так гуркоче по рейках? — поцікавився Малжан. — Ніби там порожнеча.
— Це звичний для баласту резонанс, — відповів Анжель.
Потяг зник з виду, лише пара здіймалася в повітря білими бавовняними кулями.
— Він повернеться, — пояснив Анжель.
— Я так і думав, — відгукнувся абат.
Вони чекали мовчки, прислухаючись до частого дихання машини, що затихало вдалечині. Згодом шум з’явився знову.
Тієї миті, коли потяг заднім ходом знову заїжджав у готель, пролунав глухий звук. Здавалося, конвой похитнувся на рейках, що раптом просіли в ґрунт. Локомотив зник. Уздовж залізничного шляху утворилася гігантська тріщина, що чимраз ближче підступала до вагонів, засмоктуючи їх у пісок. Земля завалювалася під шум дроблення блоків, і залізниця повільно зникала, ніби стежка, яку змивало припливом. Складений обабіч пісок опадав похилими скатертинами, ніби народженими біля підніжжя хвилями, що прагнуть досягнути вершини одним стрибком, лишаючи по собі жовті піщинки, що скочуються схилом вниз.
Абат Малжан перелякано схопив Анжеля за руку. Два чоловіки спостерігали, як пісок невмолимо засипав гігантський розлам, що мить тому утворився на їхніх очах. Останній поштовх струснув готель, здійнявши беззвучну величезна хмару диму й піщаний дощ, що враз поглинув будівлю. Ще мить, і сонце розібрало пил на волокна, а зелені гострі трави злегка заколихалися від потоку повітря.
— Я так і знав, — сказав Анжель. — Я думав про це напередодні... а потім забув.
— Вони звели залізницю прямісінько над ямою, — констатував Малжан.
— Прямісінько над Атанагоровими розкопками. — промовив Ан-жель. — Там. за дві міри від дуги меридіана. і Рошель померла. а я геть забув про це.
— Ми тут безсилі, — сказав Малжан. — Сподіваймося, що археолог зміг врятуватися.
— Це моя провина, — заявив Анжель.
— Перестаньте навішувати на себе відповідальність за весь світ, — порадив Малжан. — Ви частково відповідальні за себе, і цього досить.
Це так само їхня провина, як ваша. І Амадіс винен, і археолог. І Анна. Ходімо перевіримо, чи хтось вижив.
Анжель попрямував на Малжаном. Його очі були сухі. Здавалося, він віднайшов свої сили.