— А-а-а-а-а! И-и-и! — муготіла, розмахуючи руками, і ніяк не могла відірвати від корби язика.
За якийсь час на галас прибігли з подвір’я гуси. Обступивши малу, лопотали крильми і зчинили такий крик, що змусили Кунделя вилізти з буди і по-господарськи загавкати. Потім, опустивши крила, перевальцем побігли подвір’ям і продовжували ґелґотати.
Марина саме розчиняла на калачі, а тут гуси ґвалтують, пес гавкає — цілий гармидер.
— Настусю, ти є? — виглянула з кухні. Ніхто не відгукнувся. — Дивно. Мороз же який, перемерзне.
Наспіх витерши руки, побігла за малою.
— О… о! — вжахнулася.
Настуня мовчки плакала, схиливши голову. На іскристий сніг падали краплі крові. Марина все зрозуміла і кинулася до хати по теплу воду. Оце пригода, оце витворила, хто б то подумав! І що робити?
Настуня з обпеченими морозом губами і спухлим язиком сиділа в хаті, і з її великих сірих очей стікали сльози. Вона не могла говорити, лише безутішно плакала. Про коляду і смачні тістечка можна вже забути…
— Падку, що сталося? — зайшов тато і розгублено дивився на дівчинку.
— Впала на патик, — злукавила мама.
— Але де ж той патик, коли все так засунено снігом?
— Видиш, знайшла…
До Святої вечері всі сіли за великий святковий стіл. Смачно пахло пампушками, гіркуватим духом сушені і солодкої куті. Край стола сиділа Настуня з розпухлими губами і через стебельце легенько тягнула з горнятка курячий розсіл.
— Якби кізка не скакала, то би ніжки не зламала, — дражнився з неї брат Левко і смачно запихав до рота пампушки.
— Левку, — стримано сказав тато, — як маєш себе вести?
— Чемно, — прогудів той і поставив перед Настунею горнятко сушені. — Пий, вона солодка…
Після вечері тато погладив вуса і сказав:
— Тепер, діти, заколядуємо, а Настуня цим разом буде тільки слухати. В неї ще багато коляд попереду, — і погладив великою шкарубкою рукою рудуваті кіски дівчинки. Настуня не могла поцілувати татові руку, тільки притулися до неї теплою щокою.
Впліталися у спільний хор дорослі і дитячі голоси. Настуня подумки співала з ними і була горда, що велике свято прийшло в їхню хату.
Враз під вікном голосно задзеленчав різдвяний дзвінок:
Співали колядники, а тато вже просив їх до хати. Подих морозу ввірвався до оселі.
— Ох і лютує, — чаркувалися колядники.
— Різдвянка… А коли ще буде?
У морозні вікна заглядали блакитні зорі.
Молода
Щедрували в різних кутках села, забувши про перестороги влади і вчителів. Маленькі віншувальники підскакували до засніженого вікна: «Віншую, віншую, на припічку пироги чую, а на п’єцу — молодиці, дайте, тітко, паляниці».
У синьому вечорі привітно блимали вікна із запаленими свічками і солом’яними хрестиками на них, закликаючи до щедрівки. Багато хат пишалися засніженими загатами, задерикувато насупивши білі шапки. Рипів мороз під новими чобітьми і благенькими шитими бурками, кирзаки хизувалися своєю добротністю. І всі радісно пристукували, зігріваючи змерзлі ноги. Щедрівка велася щиро і весело. Кожне село мало свою співанку, і мало хто знав обробку знаменитого «Щедрика». Втішалися тим, що мали, придумували нові щедрівки, зимові ігри, казки та приповідки — бо як же без них.
А іскристим ранком йшли на річку, де хлюпалася освячена Йорданська вода. Молилися, вмивалися, пили, набирали в глечики і повагом вертали додому. Кропили оселі, худобу і ставили під образами до наступної Водохрещі. А молодим після посту найбажаніше — гульки. Ой, як же витинали ввечері музики! Навіть благенькі черевики, які мало не розвалювалися на ходу, змагалися з новими чобітьми, що пахли свіжою чорною пастою.
Наталка теж прийшла на музики. Стояла розпашіла коло печі, що палахкотіла грабовими полінами, і перебирала китиці великої білої хустки. Пари танцюючих вихором пролітали повз неї. Хлопці ніби змовилися і не шукали її очима, не зачіпали розмовою — так, мов її й не було. «Чи я не така, як усі? — думала. — Стою, як мурований стовп. Мовби заворожив хто! І гарно одягнена, і брова крута, і чоботи з рипом, а що трохи писката — то вже вдача така. Вже котрий танець продаю петрушку?» Дівчина нервувала, ображено відкопиливши звабливі губи. Не знала, чи йти додому, чи ще чогось чекати? Вже хотіла гонористо розвернутись і піти, як наштовхнулась на широку і ясну усмішку Федька, що несміло пробирався до неї крізь танець.