Приходив додому пізно, з лайкою. Невдовзі почав обкладати Сальку своми дрібними в’їдливими кулаками. Жінка боронилася, виставляючи вперед руки. Коли підскакував, то кулак досягав до обличчя, від чого час до часу цвіли в неї синяки під очима чи на гарних губах. Сусіди, що були свідками Марціньових гулянь, намовляли Сальку, щоб не терпіла:
— Ти така міцна жінка, та дай йому раз між роги, щоб пам’ятав надовго.
Цю науку жінка не забувала, але мовчки облизувала сльози, які крапали з очей.
Того дня Салька аж терпла, так прагнула, щоб Марцінь прийшов тверезий і при доброму гуморі. Поки його не було вдома, хотіла спекти хліб.
І от діжа вже виповнилася пишним тістом і, вимивши свої красиві руки, Салька почала місити хліб. Тісто легко корилося її пальцям. Захопившись і задумавшись, побачила чоловіка, який вертів їй спину п’яними буравчиками:
— Ти все як не люди, і хліб печеш не тоді, як всі! — закричав.
Потім вчепився Сальці за талію, почав її шарпати, копати брудними черевиками, шепелявлячи п’яним ротом:
— Я тебе навчу, я зроблю з тебе господиню, ти будеш танцювати так, як я граю!
Бридко і боляче було жінці, щось давило у грудях і виривалося назовні. Салька не пам’ятала, як витягла з діжі руку з тістом і навідмаш хряпнула Марціня в лице.
Марцінь упав. Якусь мить у хаті стояла тиша. Салька з жахом дивилася на розпластану постать чоловіка, лице якого було заліплене тістом. Вона впала на коліна і почала катуляти Марціньову голову, приводячи його до тями. Коли він очуняв, жінка зіщулила свої великі плечі, чекаючи нових ударів. Але несподівано тихо почула:
— Поможи підвестися, Салю, — сумирно просив чоловік, який раптово протверезів.
З того дня Салька стала господинею у своєму домі: все вміла, все знала, чоловік тримався хати і слухався жінки. Тепер ночами вона відпочивала і не здригалася від невідомої образи…
Якоїсь ночі Салька солодко спала і в знемозі поклала ногу на Марціня. Чоловік довго з пошанівком тримав на собі ногу Сальки, аж затерп, а потім легенько її порухав і винувато перепросив:
— Салю, будь добра, зніми свою нозю.
Жінка зняла ногу, смачно потягнулась і подумала: «Як добре, що наука дійшла до Марціньової голови».
Інфекційна бочка
Село колядувало, святкувало Різдво, а до Ганки їхала бочка з дизрозчином — кропити хату. Кажуть, Славко дістав черевний тиф. На святий вечір геть горів. Ганка не знала, як дати тому ради.
Зібрала підкислі пампухи у велику миску і винесла до комори. Холодець застиг у баняку, кутя стояла незаправлена, діти сполоханими очима бігали по хаті і мовчки дивилися на тата. Ні доктора, ні телефону, кожне зайняте своїм, нікого не допросишся — Святвечір же!
Ніби щось їй підказало вихід — Ганка сама взялася рятувати чоловіка. Вмить натовкла у ступці часнику, розігріла спирту, все змішала і натерла міцно з ніг до голови. Далі розжарила цеглу, обвинула вогким домотканим рушником і примостила в ноги. Периною вкрила, щоб і шпарки не було. В тривозі сіла біля ліжка, не відриваючи погляду від чоловіка. Славко мовчав, весь час впадаючи в забуття. Піт градом заливав йому лице, волосся віхтями прилипло до голови. Через годину Ганка побачила, що все чоловікове тіло вкрила дрібненька, як мак, червона висипка. Жінку розібрав страх, і вона стрімголов полетіла по Гриця, який робив зі Славком, — по допомогу. Ще люди збирались до вечері, під вікнами малі колядники співали «Бог предвічний», як на сани в білих перинах ложили хворого, Ганка тремтячими руками зав’язувала йому під бородою шапку і підганяла Гриця, щоб встигли, щоб довезти живого… Гриць вертав кіньми, а Ганка, оформивши чоловіка в лікарні, серед ночі полями йшла додому. Мела завірюха, колючий сніг роз’їдав очі, шарпав волосся. Шпорталася і думала, що то могло бути, яка причина тому, що сталося? Ферма і молода корова Красуля? Цілу ніч Славко з доярками чергував на фермі — первістка не могла розродитись. Роздягнений гонив то по подвір’ї, то по хліві, а ввечері вже сухо кашляв…
Ще вночі дала раду холодцю, куті, а вранці вже торохтіла біля їхнього двору бочка.
— Христос родився, господине! Кропити будемо! Ніби тиф у чоловіка. Але де він у вас взявся? Так чисто і ошатно, діти доглянуті. Пані, мийте руки, снідати будемо, а потім вже покропимо, як схочете.
На білий обрус лягали різдвяні наїдки, з’явилася чарчина чиста, як сльоза, смачні ковбаси, холодець.