У їхній маленькій хатині урочисто зазвучить «Бог предвічний», бо всі гарно співали: тато баритоном, мама альтом, а Маринка — диво-сопраном. Софійка чистенько, як дзвінкі крапельки, теж вливала свій голос у цей величний гімн радості народження Ісуса, який спасе «люд свій весь».
А далі тато з кропильцем і свяченою водою обійде подвір’я, худобу. Дасть їй різдвяного калача і з в’язанкою пахучої соломи та оберемком сіна зайде до хати зі словами: «Христос ся рождає!» «Славімо його!» — всі гуртом вітатимуть господаря, який приносить цю радісну вість.
А ввечері з першою зіркою — запашна кутя. Що може бути смачнішим за мамині рогалики з маком і рожею? А смажена риба, яку Софійка їла хіба що на Різдво! Пампушки, запах яких запам’ятався назавжди! Посеред столу на чистому обрусі горіла свічка, м’яко потріскуючи, як символ цього несказанного, піднесеного настрою.
І раптом під вікном: «Бог ся рождає, хто ж то може знати», — це знак, що всі у селі — від хати до хати, старе і мале, — співали осанну народженому Спасителю. Голосно, красиво, пискливо — хто як умів, долучався до загального хору, до цього дива, яке нікого не залишало байдужим.
Софійка, Надька і Леська оббігали півсела, співали добре і з душею. Губи їм позамерзали, вже не чули вони ніг, зате кишеньки поважчали від копійок. Довго сміялися, бо були схожі на малих сніговиків: вії в інею, хустки всі білі, тільки носики червоні і очі повні блиску. Чудо відбулося! Христос народився! Славімо його!
Коляда
Олесь прибирав вертепну зірку, яку зробив сам. Він фарбував її голубою фарбою і навішував різнокольорові стрічки. Посередині зірки на жовтому шнурочку прикріпив дзвіночок, що мав сповіщати радісну новину, яку ніс маленький колядник.
Мама лежала хвора і сумними очима дивилася на сина, що дуже ретельно готувався йти в село колядувати. З мамою вони вже давно живуть самі… Тато до них навідувався ще тоді, коли буки в горах були жовтогарячі і листя прикривало сліди. Він гладив широкою долонею сина по солом’яній голівці і говорив: «Потерпи, синку, ми очистимо нашу землю від чужинців і прийдемо до своїх домівок, щоб бути ґаздами при своїх родинах». Мама тоді плакала і швидко збирала в стару тайстру харч, який був у домі.
Тепер у них зовсім не було чого їсти, і рятувала їх із сином коза Берка, яка давала трохи молока, щоб розбавити чир. На миснику в горнятку з літа чекала свята пшеничка, призначена на різдвяну кутю, а ще лежали у маленькій торбинці мак і лісові горішки, які приніс тато. Мама зварила цукровий буряк до густоти, щоб підсолодити кутю.
— Синку, не ходи нікуди, — кволо заговорила мама. — Он мороз береться, одежина в тебе легка.
— Та я недовго. Піду до Зозулихи, до Фортунихи, до Ганьки Олексової, а там місяць зійде, та й додому.
— Взувай мої чоботи і візьми мою тернову хустку. З нею тобі буде тепліше.
Олесь з-під ліжка витяг мамині чоботи, навхрест пов’язався хусткою, яка пасувала до його світлого чубчика, припасував на голову стару батькову шапку і з першою зіркою, яка на весь світ голосила про народження Христа, вийшов із хати.
Снігу цього року насипало рясно. Олесик провалювався у невидимі ями, набирав його за халяви маминих чобіт, змерз у руки, але вперто йшов і тримав свою зірку, час від часу трясучи, щоб голосніше було чути дзвіночок.
Тепер він шкодував, що їхня хата далеко від села, і в цій сніговій тиші йому стало моторошно. Мама залишилася вдома, села не видно.
Хлопчик глянув на небо. Йому усміхалася зірка і ніби заспокоювала його. Підбадьорившись, пришвидшив ходу і побачив перші обриси хат, які привітно вабили слабким, але радісним світлом. Не шукаючи вікон, ще йдучи засніженою дорогою, Олесь на повні груденята заспівав:
Олесеві здавалося, що з ним співають ангели в білих ризах, а його дзвіночок так голосно дзвонить, як ангельські труби. Щічки в нього зачервонілися. Мамина тернова хустка цвіла маками, і весь світ був йому дивом.
Заспівав:
І вступив під Зозулишине вікно. Вийшла тітка Марина, запросила малого колядника до хати і найперше шепнула:
— Тато живий, вітає вас із колядою. Нехай мама не журиться.
Яке то було щастя! Дві радості з’єдналися докупи. Тато вітав з колядою! До торбинки потрапило кілька картоплин і маленький кусник сала, а цілушка хліба пахла медом і стиглим колоссям. Олесик поцілував Зозулисі руку і рушив з підскоком далі.