Я акуратно перечитував усі публікації. Найбільше писав про мою місію один, на прізвище Шкарада, і мене цілком задовольняло те, що пише він у газету, яку вважають за «жовту». Це означає, що народ її читає. Цей Шкарада так само ще не зрозумів глибинної суті моєї місії, проте він видався мені чоловіком, який уміє мислити. Звичайно, в тих публікаціях була поволока сенсації й «жовтизни». Але ж такі закони журналістики. Не всім вони до вподоби, та я поділяю таку радикальність. Кілька разів у його статтях і замітках майнуло то явне, то приховане «чому?». Не «хто?», а саме «чому?». Рано чи пізно Шкарада зробить правильний висновок. А я йому ще підкину матеріалу, щоб легше і швидше думалося. Власне, він мій спільник, хоч і не усвідомлює своєї почесної місії.
Несподівано я зіткнувся з новою проблемою. Моя кохана жінка теж зацікавилася вбивствами, брала активну участь в обговоренні всього, що відбувалося. І їй, на диво, було теж шкода страчених розпусниць. Дійшло до того, що вперше за час нашого знайомства ми мало не посварилися. «Кого ти жалієш?! – кричав я. – Адже ти сама казала: Бог рано чи пізно покарає всіх, хто живе не за Його законами! Вони шльондри, розбещені істоти, які не мають права називатися жінками! Усі ж знають, який спосіб життя вони вели!» Вона глянула на мене і тихо сказала: «Ти дуже жорстокий. Я не знала цього». Мене злякали її слова. Вона ж могла запідозрити. Нехай підозри безглузді, але рано чи пізно Валентина – жінка, заради якої я пішов на такі страшні злочини, – здогадається. Не про все, але про деякі речі. І, судячи з її теперішньої реакції, не сприйме все як належне.
Звичайно, я заспокоїв її, поговорив лагідно. Вона сказала, що боїться. Я запевнив її, що боятися нема чого, що я поряд і не збираюся кидати її, що жертви гідні скорботи, але ж вони насправді самі винні: слід було поводитися скромніше. «Ти в мене не така», – казав я їй і гладив по голові, наче маленьку дівчинку.
Вона заспокоїлася, і більше ми на цю тему не говорили. А за якийсь час Валентина надумала з’їздити до своєї матері. Вона добра донька. Маму навідує регулярно, і я завжди супроводжую її. Та цього разу я сказав їй, що не можу відпроситися з роботи. Це була щира правда. Валентинина відсутність давала мені ще тиждень свободи дій, і я скористався з неї. Маючи на прикметі чергову кандидатуру, я три дні чекав нагоди, аж поки нарешті віддав їй належне. Як і попередні приречені, ця не встигла крикнути й не пручалася.
Похорон був бучний, і я переконався, що одну частину плану нарешті виконано. Жоден із тих, хто зібрався провести цю негідницю до Пекла, не приховував свого панічного страху перед невидимою смертю. Я лишився задоволений собою. Ще трохи зусиль – і я зміню світ на краще.
Робоче місце 5
1
Про те, як зловили маніяка, мені за годину переповіли троє людей.
Спочатку Вася Книш. Потім Чечель зі слів начальника райвідділу полковника Мурашка. І нарешті Алла Стороженко. Вона, як я вже помітив, знала завжди більше за всіх. Загинула її подруга, тому зрозуміло, чому вона цікавиться всім, що стосується вбивств у студмістечку.
А історія проста. Я й сам переказав її Валерці, секретарці Танюсі і, вже ввечері, Юльці, яка прибула в чергове інтимне відрядження.
Злапав убивцю беркутівський патруль – один із тих, якими посилили охорону студмістечка. Близько дванадцятої ночі патрульні почули жіночий крик і метнулися на допомогу. Побачили картину: дівчина виривається з рук хлопця. Один із патрульних відразу оперезав його кийком. Дівчина сказала, що чувак вистежив її, вдерся до кімнати й хотів задушити. Їй удалося випручатися. Тоді він погнався за нею і таки спобіг надворі.
Новий момент – він уже вдирається до кімнат! І ще одна дивна річ. Ніхто з мешканців гуртяги не втрутився, дарма що шум боротьби й крики мали чути всі. Але це так, деталі. Нехай слідчий розбирається. Убивця, до речі, винним себе не визнає. І це природно. А головне – ним виявився Юра Кріпак, бармен із «Зодіаку». Все ж таки гадючник цей недарма в усіх випадках убивств фігурував.
– Зроби добрий матеріал. – Чечеля щиро тішила така розв’язка історії з маніяком. – Половину шпальти віддаю, дій. Головне – якнайбільше подробиць. Народ любить страшні історії зі щасливим кінцем…
2
Патрульні, які затримали вбивцю, жили в гуртожитку, що його вділили працівникам органів охорони правопорядку. Я застав на місці лише одного – Колю Проценка. Це він знешкодив злочинця.