Ступати важко: болить побите тіло.
Вихитуючись із боку на бік, накульгую і сторонньому видаюся п’яним. Таке видовище тут звичне, тому на мене ніхто не звертає уваги. Навіть вахтерка в гуртожитку. Відразу йду до вмивальні, бо в коридорі напівтемно. Дзеркала нема, але, щоб побачити, у якому я стані, воно мені й не потрібне. Блакитні джинси в багнюці і, здається, зіпсовані остаточно. Шкірянка начебто ціла, з неї грязюку легко зчистити. Але спочатку треба сполоскати брудні руки й обличчя. Схилившись над раковиною, знову відчуваю памороки й нудоту. Не стримуюся і блюю.
Отаким мене й застав мій новий сусіда Гоша, який зайшов поголитися перед черговим сексуальним походом на жіноцтво. Голився він, до речі, зранку і ввечері: його щетина росла з феноменальною швидкістю, і він цим неабияк пишався.
– П’яний? Нащо пив?
Я повернувся до нього писком.
– Вах! Хто тебе так?
– Не знаю, – на превелику силу відказав я. – У «Зодіаку» якісь козли… Твої земляки, між іншим…
– І за що?
– Звідки я знаю?!
Звісно, я здогадувався, за що. Участь у моїй екзекуції приятеля Ольги Суховій і згадка в розмові про Польщу – а цю казку я розповів лише бармену! – наводили на певні думки, однак навряд чи це треба знати Гоші.
– Просто так у нас не б’ють! – Гоша підніс пальця догори. – Які вони були?
Як міг, обмалював йому всіх трьох. Гоша наморщив лоба, потер підборіддя, машинально пхнув пальця в кухоль із гарячою водою, переконався, очевидно, що вона вистигає, і, вмостившись біля умивальника, з задумою на обличчі заходився голитися.
Мені стало трохи краще. Змив після себе блювоту, скинув куртку, пхнув її під кран, старанно виправ і повісив сохнути на стілець у кімнаті. Тоді зняв джинси, натяг спортивні штани, кинув джинси в тазик, збираючись їх також випрати… Зненацька мене накрила могутня хвиля втоми. Боротися з нею не було ані сил, ані бажання.
І, вдягнений, я заснув на ліжку.
2
Уранці я зрозумів, що на роботу не піду. На обличчі красувався здоровенний синець. І взагалі нило все тіло.
Навряд чи на роботі хто повірить, що я впав. У найкращому разі думатимуть, що напився і гримнувся об двері, у найгіршому – вирискаються аналітики, згадають, що за цю осінь мені вдруге товчуть пику, напевне дійдуть висновку, що це все через ту саму справу, і Чечель струнчитиме мене за порушення офіційної заборони розслідувати вбивства у студмістечку. Скоріш повірять, що грип. Он яка погода за вікном! А такий, як я, запросто може доп’ясти всяких інфекційних хвороб.
Удалим тактичним ходом був мій дзвінок не Валерці, а Танюсі в приймальню. Вона заохала й у телефонному режимі кинулася мене лікувати. Тож я заспокоївся: захист мені забезпечений. Можна до кінця тижня хворіти. Вона муром стоятиме за моє конституційне право на лікування.
Повернувшись із вулиці, я знову завалився спати, але за дві години остаточно прокинувся, сходив по молоко, неквапом поснідав, знайшов у вранішній телепрограмі «Операцію “Ы”», а коли фільм скінчився, звернуло вже на другу.
Виявляється, тяжка праця – неробство в будень.
Пішов по свіжі газети, повернувся в кімнату, вмостився на ліжку й читав їх близько години. Потім узявся до книжки – теж набридло, бо я звик сприймати відпочинок з книжкою як премію після втомного і клопіткого трудового дня.
На початку четвертої я вже не знав, куди себе подіти, а надвечір, знудившись від гаяння часу, почав подумки складати публіцистичну статтю про те, що карати злочинців треба не штрафними роботами, а безділлям. На роботу я радий був бігти хоч завтра, але сліди побоїв, на жаль, не дадуть мені цього зробити ще кілька днів.
Решту дня я пролежав, ганяючи телевізор по каналах.
А на початку десятої з’явився Гоша.
Він був дуже серйозний. Стримано потис руку, обпікши мене поглядом, сповненим підозри.
– Я думаю, що тебе вчора недарма били, – заявив він.
– Отакої! Чого це ти?
– Збирайся, ходім…
– Куди?
– На тебе чекають. Розмова буде.
З його тону я зробив висновок: запитань тепер краще не ставити. Джинси сохнули на батареї, але через спортивні штани я не комплексував. Надягнув куртку, запхав ноги в черевики.
Відчував: мої дії чимось подібні до зборів приреченого на свою останню прогулянку…
Мухтар