Глибокий вдих – і вперед!
– Я журналіст. – Я видобув посвідчення з кишені спортивних штанів – цікаво, як воно сюди потрапило. – На початку вересня я мало не опинився на місці бармена. З дурного розуму, під чаркою, випадково… Мені пощастило. Але я бачив, що ментам заплутати і зламати людину – дрібничка. – Тут я згадав, що запхав посвідчення в штани, коли прав куртку. – Мене безпосередньо зачепила ця справа. Спочатку я стежив за розслідуванням, писав. Потім, коли бармена посадили, довго думав і сумнівався. А згодом іще одну дівчину вбили. Менти це за самогубство видали. Їм же невигідно такі помилки визнавати. Ну і нарешті вбивця мені зателефонував. Сказав: не хотів бармена підставляти. І, щоб довести, що Юра не винен, убиватиме далі. Якщо я викрию справжнього вбивцю, то врятую людей і допоможу витягти бармена. Кажу ж тобі, я майже був на його місці, і невідомо, чи рятував би хто мене.
Я замовк, чекаючи запитань – час їм уже з’явитися б.
Мухтар мовчки крутнув у руках моє посвідчення, простяг його мені й зіперся руками на розчепірені коліна.
– Так, тут якийсь шакал убиває гарних дівчат. Я хотів би випустити тельбухи цьому шакалові, вирізати в нього серце. Тільки я тут хазяїн – і то не можу його знайти. Хоч і шкода мені Юрка. Непоганий хлопець, чоловік. Я тобі більше скажу, – очі його ледь примружилися, – боюся, що бармен почне виказувати всіх нас, щоб бодай якось виправдати себе. Хлопець добрий, то правда. Але перед лицем смерті людина слабка. Зрозуміло, що Юрка не розстріляють, одначе посадять назавжди, а це дорівнює смерті. Для чоловіка це образа. Тому я теж хотів би його звідти витягти. А тепер, дорогий, скажи дві речі: як ти думаєш ловити цього підлого шакала і чому нашої розмови не можна було чути моїм людям?
Глибокий вдих – і…
– З другого почну. Один із них не хоче, щоб знайшли справжнього вбивцю. Не через те, що з ним пов’язаний. До смертей він непричетний. Бармена не підставляв. Але є людина, яка може постраждати, якщо вбивцю буде знайдено. А людина ця – близький друг твого бійця.
– Про кого ти?
– Вибач, не скажу. Я можу й помилятися. Навіщо мені ворог?
Мухтар потер перенісся вказівним пальцем.
– Ти не дурень, дорогий. Добре, про це більше не говоритимемо. Відповідай на перше запитання.
Він вислухав мою версію мовчки. Вогники азарту блищали в його очах.
– Мені цікаво. Дуже цікаво. Розкажеш це і моїм людям – разом придумаємо щось.
Він увімкнув музику й гукнув інших.
2
– Спочатку він вибачився за своїх головорізів, але обмовився, що провини за собою не відчуває, бо я справді поводився підозріло.
– Нехай. Але з якого дива ти мусиш здавати справу тому Мухтарові?!
Алла сказала, що чотири рази за вечір прибігала до мене і, вкотре не заставши мене в кімнаті, запанікувала. Моя розповідь про події останньої доби не заспокоїла її – навпаки, перелякала. Вона не чекала, що до справи долучаться місцеві бандити, які наганяли на неї холоду самим своїм виглядом. Я запевнив, що про її участь у розслідуванні не прохопився й словом, і Аллі трохи попустило. А міцна кава остаточно повернула їй упевненість у собі.
– Добре. Тут ніхто не винен. Далі таке: Мухтар змусив мене ще раз викласти свій план затримання маніяка і зобов’язав своїх нукерів у всьому пособляти мені і прикривати мене, коли буде така потреба. Чому він зголосився на це, ти знаєш. Я висловив побоювання, що про ці наші заходи завтра буде знати коли й не ціле студмістечко, то принаймні весь «Зодіак». Уяви собі – Мухтар образився!
– Ще б пак! Гадаю, ти образив його гідність недовірою.
– Про Ігоря я промовчав. Спробую сам упоратися з ним. Може, він заспокоїться, бо ж тепер його бос – мій протектор. З іншими двома проблем не буде. Одного звуть Алик, другого, як не смішно, – теж Алик. І, щоб не плутатися, нижчого на зріст називають Маленький Алик. Чим вони можуть допомогти реально, поки що не знаю. Побачимо. Хай там як, але змінити я вже нічого не можу.
– А що Гоша?
– О-о, він загорівся! На нього, щоправда, Мухтарів наказ не поширюється. Але він і так братиме активну участь.
Я змовк, а тоді задумливо вилив кавову гущу на блюдце й повозив по ній ложечкою.