Над моїм вухом прицмокнув губами котрийсь із Аликів. За чорнявкою на певній відстані йшов дивний хлопець. Він уже не роззирався врізнобіч. Руки – в кишенях плаща. Голова ввібрана в плечі.
Ось воно!
Ми всі троє підхопилися. Алик мало не перекинув стільця. Наша компанія привернула увагу, але тепер це не важливо. Швидше за ним!
Накрапав дощ, який уранці був іще мокрим снігом. Чорнявка впевнено прямувала до третього гуртожитку. Хлопець дріботів за нею на певній відстані. Ми теж тримали дистанцію, насилу переборюючи себе, щоб не побігти. Коло третьої гуртяги чорнявка зупинилася. Дивний хлопець теж стишив ходу. Ми взагалі стали. Важке дихання Алика, змішане з коньячними випарами, обдавало мені ліву щоку. Чорнявка легко збігла сходинками вгору і зникла за дверима. Дивний хлопець рушив за нею. Коли за ними зачинилися двері, ми, не вмовляючись, побігли.
Чорнявка телефонувала комусь, зупинившись біля вахти. Дивний хлопець тупцяв поруч, біля поштових скриньок. Потім пішов сходами нагору. Ми розгублено перезирнулися, але рушили за ним. Він не звертав на нас уваги. На третьому поверсі повернув у коридор, дістаючи на ходу ключ, відімкнув одну з кімнат і зник за дверима.
Триста десята кімната. Номер нащось обведений кульковою ручкою.
І що далі?
Чорнявка, проминувши нас, зійшла на четвертий поверх. Три пари здивованих очей простежили за нею. Потім дві пари очей утупилися в мене. Чекаючи пояснень, чому явний маніяк не кинувся на гарну дівчину.
– Дивно все.
Вони погодилися. Маленький Алик почухав потилицю, силкуючись пригадати, хто з його знайомців мешкає в цьому людському мурашнику. Надумавши, він зійшов на один поверх нижче.
За півгодини, коли нам з Аликом уже набридло тупцяти між поверхами і снувати безглузді версії, знизу пролунав такий дикий регіт, що, здавалося, здригнулися зведені ще за Брежнєва стіни.
Реготав Маленький Алик.
Нічого доброго такий сміх не віщував.
Спустившись на другий поверх, ми побачили, що Маленький Алик сидить на брудній підлозі, спиною привалившись до стіни й закинувши голову, а на порозі однієї з кімнат стоїть хлопець і регоче, дивлячись на нього, тільки безгучним сміхом. Із кімнат витикаються цікаві голови.
Побачивши нас, Маленький Алик зареготав іще дужче.
– Якого біса? – Алик копнув його ногою в сідницю.
Маленький Алик устав. Напад сміху помалу минув. Тепер наш приятель міг виразно говорити.
– Знаєш, хто оте чмо? Детектив ти, твою мать! – звернувся він насамперед до мене. – Його тут півгуртяги знає! Вітя Бєлов його звуть! Гомик він! Смердючий педрило! Ой, не можу!
Тепер дуетом з ним зареготав і Алик.
2
– Не журися ти! Всяке буває!
Попервах Алла не стрималася і теж пирхнула в кулак, але, побачивши в моїх очах недобрий вогник, опанувала себе.
– Я вмиваю руки! Досить! Догрався!
– Та годі тобі! Ще нічого не зрозуміло. Цілком можливо, що гомосексуаліст ненавидить жінок і вбиває їх. Хіба цього не можна припустити?
– З мене всі сміються. Від учорашнього вечора серйозно мене ці хлопчики не сприймають. Клюнув на тихомирного гомика. Знайшов у «Зодіаку» маніяка-вбивцю. Ні, досить!
– Не ти його помітив…
– І взагалі – вся моя теорія зійшла вчора нанівець. Оце так пошуки дивних хлопців! Кандидати, бляха-муха, в маніяки… Вітя цей – другокурсник істфаку. Пацани, що жили з ним рік, розкусили його. Пасивний. Чіплявся якось до сусіда по кімнаті. Не знаю, як вони там крутонулися, – тільки тепер Вітя сам у кімнаті живе. Ходить у всякі модні місця, партнерів вишукує. Братів, так би мовити, по розуму. Знаємо, в якому місці в них розум… Напевне, в «Зодіаку» теж партнерів надибував. А що за дівкою пішов, то він просто так за нею міг іти. Їм же по дорозі: в одній гуртязі живуть. Його запросто в «Зодіаку» могли послати куди далі, тому й поспішав. Мабуть, підкотився до когось на танцях невдало. Пасивні педики – народ м’який…
З цією чортовою справою я вже двічі дав маху й пошився в дурні. Досить навіть для мене! Крапка! Здаюся!
Алла погладила мене по щоці.
– Не треба мене жаліти! Я гордий!
– Здався ти мені! Жаліти його!..
– Завтра перебираюся звідси й забиваю на все! Мене он на роботі чекають не дочекаються…
– Ну й чорт із нею, з цією справою! Ми з тобою знаємо, що бармен не винен. Усе, що могли, зробили. Вбивця на волі. Він обіцяв себе виявити. Виявить – міліція знову заметушиться. Їм же гірше буде, чи не так?