У кінці коридору інші хлопці встановлювали на стільці допотопний магнітофон. Судячи з усього, там теж гулянка. Мало хіба причин гуляти в суботу! Коли ми заходили назад, від децибелів струснувся коридор.
Знову випили. Постукавши, заглянув патлатий тип у окулярах, вибачився й попросив у Рити якісь свої диски. Йому нагадали, що Рита – іменинниця, й запросили до столу. Почули запрошення у відповідь: окуляристому патлачеві, виявляється, нині аж двадцять один.
Два свята стихійно злилися в одне. Частина коридору обернулася на дискотеку. Невідь-звідки з’явилися солдати. Явно самовольці. Шукали знайомих дівчаток. Їм хтось пояснив, що вони помилилися гуртожитком. Вони не дуже засмутилися: тут теж дівчата є, випити пропонують, музика – нівроку! За п’ятнадцять хвилин вони вже танцювали в загальному колі.
З горішнього поверху спускалися два негри.
Саме в цю мить патлатий знайшов реп, а солдати спробували були відтворити цей стиль. Видно, негри образилися, так би мовити, за державу, бо обидва синхронно почали танцювати. Їх одразу оточили, підбадьорюючи оплесками. За десять хвилин патлач, уже добряче підпилий, запрошував їх за свій стіл.
Народ пожвавився – екзотика. Солдати похмуро косували на негрів, одним вухом я вловив неполіткоректну розмову про те, що «ці руберойди прийшли до наших, сука, дівок». Скоро вояки почали присікуватися до негрів. Мій новий знайомець Гена запропонував солдатам «не виступати». Один із негрів, що встиг уже захмеліти, сказав на адресу одного з солдатів незрозумілу в загальному гармидері й гуркоті музики фразу, в якій були слова «софсєм глюпій, підарас». Запахло скандалом. Компанії, які нещодавно браталися, почали швидко розтікатися. Ритині гості збиралися додому.
– Ходім, – почув я просто коло вуха.
М’яка Аллина рука лягла на мою.
Алла… Я чи випив більше, ніж треба, і мені здалося, що в танці вона притислася до мене трохи сильніше, ніж просто партнерка, чи вона справді… І запах її волосся… І руки… І це інтимне «ходім»… Ні, я таки хильнув зайвого!
– Ага, вже час.
Прощаємося.
«Так, було приємно». – «Дякую, зайдемо». – «Щасти».
– Ти мене проведеш?
Надворі дощ і холодний вітер. Упрілий від танців і випитого, я зіщулююся. Вона бере мене під руку, ледь притуляється до мене. Може, її від випитого хитає? Скільки тим жінкам треба!
– Авжеж, проведу. Ми ж обоє знаємо, хто може чатувати на дівчину, яка самотньо йде в нічній темряві.
– Я б на твоєму місці не жартувала з цього приводу.
– Ти думаєш, я жартую?
Я зупинився і підсвідомо, не бажаючи того, взяв її за плечі й розвернув до себе. Вона на якусь мить поточилася, а тоді схопилася за мене, щоб не впасти…
Ми стояли під бридким листопадовим дощем і дивились одне на одного, бачачи в напівтемряві лише обриси облич. Потім я нахилився, губи торкнулися її щоки. Вона повернула обличчя, підставляючи мені свої губи. І начхати на вогкість, морок і всяких маніяків!..
…Вона нагадала, що в кімнаті живе сама після загибелі подруги Тані. Я відказав, що якби не подруга, то ми не познайомилися б. Вона промовила: «Краще б Таня була жива…» А я промовчав. Слів не було. Та й не потрібні вони, ті зайві слова, коли здійснюється заповітна мрія кожного без винятку чоловіка.
Жінка сама запрошує до себе.
Преферанс
1
– Я, здається, розкусила твій сон.
Ми, звичайно, були самі. Та, мабуть, ніч – це така пора доби, коли просто не можеш розмовляти інакше, ніж пошепки.
– Який сон?
– Пам’ятаєш, ти мені розповідав? Темний коридор і примари…
– А-а-а… Ну їх до біса! Дурниці! Невже в цьому неодмінно треба шукати якогось сенсу?
Вона завовтузилася поряд, умощуючись зручніше.
– У тебе хоч раз було таке: ідеш вулицею, когось зустрічаєш, відчиняєш, наприклад, двері, заходиш кудись – і раптом здається, що ти це все вже бачив, переживав?
– Та було кілька разів…
– Я читала про це. Сон – це підсвідомість, паралельний світ, куди ми потрапляємо лише тоді, коли спимо, тобто цілком розслаблюємося. Реальність уві сні трансформується…
– Надто вже мудровано для такого типа, як я.
– Гаразд. Коротше кажучи, снів ми не запам’ятовуємо, чи не так? Найяскравіші з них пам’ятаємо щонайбільше кілька днів. І буває так, що сон повторюється наяву, викликаючи смутні спогади… Або, навпаки, реальні події знаходять інше трактування або й дальший розвиток уві сні.