– Працювали, – виправила Алла. – Не забувай, що один уже сидить.
– Так, справді. Працювали змінами. Жили в одній кімнаті, у чотирнадцятій гуртязі. Там блокова система. І що їх може пов’язувати з убивцею дівчат?
– Припустімо, він їхній знайомець. Не надто близький, а то б його відразу розкусили. Але з ним вони спілкуються мало не щодня… Сусіда.
– Знову «припустімо»?
– А в нас тут усе – самі припущення! Отже, вони живуть поруч. В одному блоці або в сусідніх, бо чоловік, якого ми шукаємо, знову-таки згідно з нашими припущеннями, спілкується з вузьким колом людей. І то тільки з потреби. До такого кола, безперечно, належать сусіди по гуртожитку.
– Поки що логічно. І що, вони навмисне розповідали йому?…
– Та ні! Просто теревенили, згадували всякі історії. Звичайнісінькі собі плітки. Найімовірніше, ніхто з них і гадки не мав, що один зі слухачів зробить свої збочені висновки. От тільки вбивця наш – людина не їхнього кола. Значить, щось іще має об’єднувати їх…
Знову мовчанка.
Раптом я згадав дещо зі свого гуртожитського побуту. А що в нас усе ґрунтується на самих припущеннях, то чому б не припустити ще раз?…
– Я жив два роки з Шуриком Стрєльцовим. Він умів у преферанс грати, і гуртожитські преферансисти його завжди запрошували до себе за компанію. От тільки зовсім різні вони всі були, тож і компанії мали різні. Вони, коли в коридорах зустрічалися, хіба що віталися один з одним. Говорити не було про що.
– І ти хочеш сказати…
– Сусіди могли просто запрошувати вбивцю грати в преферанс, чи в шахи, чи в нарди, чи й у покер. За компанію. Дурна, звичайно, версія, та іншої поки що нема.
– Не така вже й дурна. Моя знайома одяг плете, то до неї півгуртяги по консультацію бігає. Суто ділові стосунки. А за картами хлопці і справді можуть базікати про все. Дівчата теж за плетивом язичать. Слухай, невже ми знайшли його?
Вона перебралася до мене, намацала дріт настільної лампи й увімкнула світло. Ми дивилися одне на одного й усміхалися. І я здогадувався, що наші усмішки дзеркально повторюють одна одну.
Версія безглузда. Виворожена на кавовій гущі. Вилами по воді писана. Усі факти висмоктано з пальця. Але чому нам так весело, якщо ми обидвоє усвідомлюємо хисткість усіх припущень? А тому, що народжена ідея – виплід думання. Ми не сидимо склавши руки. Ми думаємо і діємо. Нам нема чим собі дорікнути.
4
Двері відчинив товстий хлопчисько в окулярах з грубим склом. Можливо, він був навіть старший за мене, але видавався справжнім хлопчиськом.
– Серьога вдома? – дурнувато всміхнувшись, запитав я.
– Який Серьога? Ви, мабуть, помилилися.
Його голос мало скидався на чоловічий. Та й сам він був якийсь переляканий.
– А нам сказали, що Серьога в сто сорок шостій живе. – Я якнайстаранніше вдавав із себе підпилого гуляку, а Алла явно перегравала, повиснувши на моїй руці в ролі захмелілої подружки.
– Ні, я тут живу, – сумно повідомив чотириокий.
– А Серьога де живе?
– Який?
– Петренко, – прізвище, як і ім’я, я ляпнув навмання.
– Катю, – чотириокий повернувся до когось у кімнаті, – ти Серьогу Петренка знаєш?
Мабуть, та, до якої він звертався, мовчки похитала головою, бо хлопчисько знову повернувся до нас і так само сумно промовив:
– Ви помилилися. Тут такий не живе.
Вибачаюся. Двері зачиняються. Перша спроба провалилася. Ще шість – стільки, скільки й недосліджених кімнат.
План простий. Ми приблизно знаємо, кого шукати. Міліційний опис міцно в’ївся мені в пам’ять. Обходимо блок, де живуть «зодіаківські» бармени, і сусідній – через коридор. У блоці чотири кімнати. Барменська не в число. Лишається тільки сім на два блоки. Сьогодні неділя, всі сидять удома. До того ж у деяких кімнатах живуть сімейні пари. Між іншим, мене це насторожило. Навряд чи наш убивця має дружину. З таким ставленням до жіночої статі!.. Або ми автоматично відкидаємо сімейні пари і наше коло значно звужується, або ж ми знову не там шукаємо.
Найлегше замаскувати справжні наміри, вдавши з себе п’яного. Ось ми й зображуємо парочку, яка шукає друзів, але помиляється адресою. Таке в гуртожитках трапляється завжди. Щоб усе було якнайпереконливіше, я навіть тримаю в руці пляшку шампанського.
Спочатку досліджуємо блок, де живуть бармени. Ліворуч від них, як ми пересвідчилися, живуть чотириокий і його, як я зрозумів, дружина. Такі типи коханок не мають. На вбивцю він просто не тягне.