– Гей, ти куди?!
– Сиди спокійно й не рипайся, а то випадеш. – Ігор навіть не глянув на мене. – Я тебе навмисне шукав, базар є.
– Могли б на місці побалакати чи дорогою…
Він мовчки наддав швидкості. Мені чомусь не було страшно. Нерви, певна річ, напружилися, і руки через це по-зрадницькому затрусилися. Але я міцно стиснув кулаки, аж нігті мені врізалися в долоні. Тремтіння потроху вщухло.
– Ну, кажи тепер. Я не питаю, про що. Здогадуюся.
– Розумний. Тільки ще розумнішим будеш, коли послухаєш мене і не порпатимешся більше в цій поганій справі.
Я звернув увагу, що ми виїжджаємо за місто. Промайнув останній дім. Почалася лісосмуга.
– Дівчисько твоє, – почав я, – з хмелю й дурного розуму злигалося з таким самим п’янючим барменом Юрком. Тільки бавитися до кінця не схотіло. Той розлютився й вирішив домогтися свого. Або хоч покарати курву.
– Базар фільтруй!
– Та хай собі! Коротше кажучи, він її до стіни припер, а вона тікати. Колотнечу зняла, а коли менти наспіли – маніяка вигадала. Не казати ж їм правди! А лягаві раді старатися. Серійного вбивцю спіймали! Так усе було?
Ігор натиснув на гальма. Машина зупинилася коло узбіччя.
– Одного не збагну, – вів далі я. – Якого біса ти її взявся відмазувати? Гаразд, признається вона, що збрехала. Юрка доведеться звільнити, а вона матиме неприємності. Тільки тобі що до того? Чи Юрко тобі заважає чимось і ти хочеш його втопити, чи?…
– Заткнись, – коротко кинув Ігор і повернувся до мене всім тулубом. – Тепер я говоритиму, а ти слухай уважно. Я не хочу, щоб моя подруга мала з цим клопіт. Чому – хай тебе це не турбує. Те, що ти наплів Мухтарові, – туфта. Граєш відбій – і в наших краях більше не з’являєшся. Хоч тобі й самому не захочеться: вдруге морочити собі яйця Мухтар не дозволить, тож дорога туди стопудово тобі буде заказана. Ясно?
– А якщо я далі розслідуватиму справу? Якщо я доведу свою правду, якщо менти сядуть маком, а твоя дівка опиниться під слідством, тобі запросто можуть співучасть приписати. Що тоді?
– «Тоді» не буде. Буде «зараз».
Ніж у його руці з’явився, немов із повітря.
Лезо застигло за кілька міліметрів від мого горла.
Я мимоволі відсахнувся і стукнувся головою об скло дверцят.
– Віриш, що я тебе зараз упораю, викину трупа в лісі – і вбивцю твого ніколи не знайдуть? – Він зняв лезо на рівень очей. – Або очі повибираю й кину тут, просто на дорогу?
Мені дуже хотілося замружитися. Я навіть блимнув очима, але потім нахабно втупився навіть не у вістря, а просто в Ігореві очі.
– Чого витріщився? Віриш чи ні?
Дивуючись власному спокоєві, я відвів його руку з ножем трохи вбік. Він теж явно здивувався: його рука опустилася на рівень мого живота, а вістря легенько кольнуло мене.
– Вірю. Ткнеш зараз у живіт кілька разів, кинеш у кущах, до ранку дуба дам, якщо не знайде ніхто. Та невже дівка варта того, щоб через неї таку статтю на себе вішати? Не розумію я…
Ніж зник.
Я не втримався й зітхнув полегшено. Ігореві сподобалася така реакція, і взагалі тепер він дивився на мене з якоюсь жвавою зацікавленістю.
– Гаразд, – промовив він. – Вилазь.
Не намагаючись заперечувати, я вибрався під дощ. Машина розвернулася, і дверцята з боку водія прочинилися.
– Я тебе попередив, придурку. Граюся з тобою востаннє. Мене не оминеш, ідучи до Мухтара. А нишпоритимеш далі – пошкодуєш. Це я тобі обіцяю.
Стоячи посеред шосе, зіщулившись і глибоко запхавши руки до кишень куртки, я проводжав поглядом задні вогні машини, які швидко віддалялися від мене.
Хвилин із двадцять я впевнено й бадьоро чимчикував трасою. Потім удалося зупинити машину «ЗІЛ», яка невідь-чому о такій порі їхала до міста. Водило, чолов’яга років сорока, підібрав мене з жалю, і я посилив його святі людські почуття, розповівши зворушливу й одночасно трагічну історію про те, як до моєї подруги-медички повернувся з зони брат-бандюга, як я йому не сподобався і як довелося чесати пішки в ніч. Водило обматюкав хвойду і її кримінального родича, висадив мене неподалік центру, бо в середмісті вантажівкам їздити заборонено, і великодушно відмовився від грошей.
Додому я дістався таксівкою. Цього разу мені теж пощастило – таксист повірив, ніби гроші, що їх я запропонував йому, – вся сума, яку я мав при собі.
Юлька, як і обіцяла, ночувати не з’явилася. Хоч була вже майже перша година ночі, я все ж таки надумав узяти ванну. А поки вода набігала, їв вуджену курку і думав, чи зможе Ігор стати мені на заваді. І як з ним тоді боротися.