Ладен убити… Ніяких доказів… Самі передчуття… Нормальна реакція нормальної людини на спробу допекти їй до живих печінок… Не знаю, не знаю… Юлька має рацію. Все йде за планом. Але чи там ми шукаємо? Справді, будь-яку людину можна довести до того, що вона одного разу переступить закон…
Головне: скільки це все може тривати?
3
Чечель нагадав, що післязавтра я маю вже їхати. Йому дуже хочеться спровадити мене. Навіть добові наперед загадав виплатити.
Атмосфера напружена. Усі відчувають: відбувається щось не те, а от що саме – ніхто второпати не може. Навіть Тітонька Коняка дивиться коли й не співчутливо, то прихильно. Валерка зовсім несподівано тицьнув мені в руки гарний конверт з крейдованого паперу, в ньому – запрошення з золотим відбитком на відкриття виставки європейського модерну в приміщенні французького культурного центру. На того, хто матиме на запрошенні золотий відбиток, чекає бенкет. Валерка продріботів, що завтра ввечері він не зможе. Сімейні обставини, а матеріал терміновий. Недарма французи на бенкет запрошують… Танюха тоном партизанської зв’язківки запропонувала коньяку: їй принесли презент. І от ми випиваємо з кавових чашечок, заїдаючи шоколадкою – другою частиною презенту.
Але ці всі вияви уваги тільки наганяли смуток.
До кінця робочого дня я вирішив скористатися з Танюшиного запрошення і випити коньяку ще. Коли я зайшов до приймальні, вона вже витягла пляшку…
– Андрюхо, телефон!
Я розвернувся, знехотя пішов на своє робоче місце і взяв трубку:
– Слухаю!
– Він говорив зі мною!
Уміє Юлька кричати – я мало не оглух на праве вухо.
– Хто? Що?
– Макс! Сьогодні! На автобусній зупинці! Слухай, я перелякалася навіть!
– Ну, далі?
– Підійшов, привітався… Сказав, що хоче зі мною побалакати. Але не тепер і не тут, бо розмова особиста й серйозна… Завтра о десятій вечора, в «Зодіаку». Слухай, цього не може бути! Він клюнув, клюнув, ковтнув!
– А в чому річ? Він сказав, чого хоче?
– У тім-то й штука вся! Ні, звичайно! Гаразд, тут черга. Я з автомата телефоную. Приїзди сьогодні в «Зодіак». Я з Аликом домовлюся, він забере тебе з центру. Будь на телефоні, я передзвоню хвилин за п’ять і скажу, куди тобі треба вийти…
Я скинув дзвінок.
Не знаю, як треба поводитися в таких ситуаціях. Може, треба верещати, стрибати до стелі, бити себе в груди, як Кінг-Конг… В усякому разі, не думати з прикрістю про прихований зміст фрази «я з Аликом домовилася». Вона вже з Аликом може домовлятися! Мені має бути до того байдуже, але я чомусь злюся.
Ось іще одна причина, щоб хильнути кілька кавових чашечок коньяку.
4
Спав я погано. Немов у дитинстві напередодні дня народження, коли мають з’явитися гості й подарунки.
Елементарний план дій ми – Алик, Маленький Алик, я, Юлька і Гоша з Аллою, яким дали право дорадчого голосу, – розробляли майже чотири години. Тоді ми з Аликом завізували його в Мухтара, якого ця вся історія дуже зацікавила. А потім я лежав і крутився з боку на бік, чекаючи на завтрашній день. Відчуваючи, що перед світом мені вже не заснути, я встав, прийняв душ і спакував сумку: у відрядження ж їхати однаково доведеться.