9
— Що там коїться?— Жовтець, вчепившись у підвіконня, намагався пробити поглядом завісу зливи.— Скажіть, холера, що там відбувається?
— Б'ються,— крикнув один з цікавих перехожих, відскакуючи від вікна корчми немов ошпарений. Його дружки-обшарпанці теж кинулися бігти, шльопаючи по болоту босими ногами.— Чаклун і відьма б'ються!
— Б'ються?— здивувався Невілл.— Вони там б'ються, а цей чортів демон тим часом перетворює моє місто в руїни! Дивіться, він повалив ще одну трубу! І розкидав черепицю. Агов, люди! Бігцем туди! О боги, щастя, що дощ, точно була б пожежа!
— Це вже недовго триватиме,— тужно вимовив богослужитель Крепп.— Магічне світло слабшає, прив'язь зараз порветься. Пане Невілл! Накажіть людям відступати! Там зараз розкриється пекло! Від будинку залишаться руїни! Пане Еррділь, над чим ви смієтеся? Це ж ваш будинок. Що вас так розвеселило?
— Я руїну застрахував на купу грошей!
— З урахуванням магічних і надприродних випадків?
— Звичайно.
— Розумно, пане ельф. Дуже розумно. Вітаю. Агов, люди, ховайтеся. Кому життя миле, не підходьте близько!
З еррділевого господарства донісся оглушливий гул, блиснула блискавка. Юрба позадкувала, ховаючись за стовпами.
— Навіщо Геральт туди поліз?— охнув Жовтець.— Якого чорта? Навіщо взявся рятувати чаклунку? Чорт забирай, навіщо? Хіреадане, ти розумієш?
Ельф смутно посміхнувся.
— Розумію, Жовтцю, розумію.
10
Геральт відскочив від чергової помаранчево-вогняної стріли, що вилетіла з пальців чарівниці. Вона явно стомилася, стріли були слабкі й повільні, він ухилявся від них без особливих зусиль.
— Йєннефер!— крикнув він.— Заспокойся! Та зрозумій же ти нарешті, що я хочу тобі сказати! Ти не зможеш…
Він не докінчив. З рук чарівниці вирвалися тоненькі червоні блискавочки, уп’ялися в нього в декількох місцях і буквально обмотали. Одяг засичав і задимівся.
— Не зможу?— процідила вона, ставши над ним.— Зараз побачиш, на що я здатна. Досить, якщо ти просто полежиш і не будеш мені заважати.
— Зніми це з мене!— заричав він, намагаючись вирватися з вогняної павутини.— Я горю, чорт забирай!
— Не ворушися,— порадила вона, важко дихаючи.— Це палить тільки коли рухаєшся… Я не можу приділити тобі більше часу, відьмаче. Побешкетували — і досить, хорошого потрошку. Я повинна зайнятися джином, він готовий втекти…
— Втекти?— крикнув Геральт.— Це ти повинна тікати! Джин… Йєннефер, послухай мене. Я повинен тобі де в чому зізнатися… Повинен сказати тобі правду. Ти здивуєшся.
11
Джин рвонувся на прив'язі, облетів коло, натягнув утримуючі його нитки й змів башточку з будинку Бо Беррана.
— Ну й ричить!— поморщився Жовтець, мимоволі хапаючись за горло.— Як ричить! Жах! Схоже, він скажено розлютований!
— Тому що розлютований,— вимовив богослужитель.
Хіреадан швидко глянув на нього.
— Що?
— Він розлютований,— повторив Крепп.— І не дивно. Я б теж сказився, якби мені довелось в точності виконувати перше бажання, яке випадково висловив відьмак…
— Що?— крикнув Жовтець.— Геральт? Бажання?
— Адже в нього в руці була печатка, яка утримувала джина в пляшці. Геній виконує його бажання. Тому чарівниця й не може здолати джина. Але відьмак не повинен їй цього казати, навіть якщо він уже здогадався. Не повинен їй цього казати.
— Дідько,— буркнув Хіреадан.— Я починаю розуміти. Ключник у підвалі… Луснув…
— Це було друге бажання відьмака. У нього залишилося ще одне. Останнє. Але, боги, він не повинен видавати цього Йєннефер!
12
Вона стояла нерухомо, нахилившись до нього й не звертаючи ніякої уваги на джина, що метався на прив'язі над дахом корчми. Будинок трясся, зі стелі сипалося вапно, меблі повзали по підлозі, безладно трусилися.
— Он воно що,— прошипіла вона.— Дякую. Тобі вдалося мене обдурити. Не Жовтець, а ти! От чому джин так бореться! Але я ще не програла, Геральте. Ти недооцінюєш моєї сили. Поки що в мене в руках і джин, і ти. У тебе є ще одне, останнє бажання? То вислови його. Звільни джина, і тоді я зажену його в пляшку.