— Так уже й нічого?
— Ну подумай сам. Я тобі казав, моє здоров'я пов'язане саме з цим тілом — це раз. Два: моя несхожість діє на дівчат як дурман. Не смійся! Я зовсім певен, що в людській подобі мені довелося б добряче набігатися, перш ніж я знайшов би таку, наприклад, Венимиру, досить, скажу тобі, гарну дівку. Думаю, такий хлопець, яким я зображений на портреті, її б не зацікавив. І, по-третє, безпека. У татуня були вороги, деяким удалося вижити. У тих, кого відправила на той світ дружина під моїм смутним командуванням, залишилися родичі. У підвалах — золото. Якщо б не жах, який я вселяю, хто-небудь та явився б за ним. Наприклад, кмети з вилами.
— Схоже, ти певен,— кинув Геральт, граючись порожнім кубком,— що в теперішньому своєму вигляді нікого не скривдив. Жодного батька, ні однієї дочки. Жодного родича або нареченого дочки. Га, Нівеллене?
— Заспокойся, Геральте,— буркнуло чудовисько.— Про що ти говориш? Батьки ледве не обдзюрювалися від радості, побачивши мою щедрість. А дочки? Ти б подивився на них, коли вони приходили в драних сукнях, з рученятами, поїденими лугом від прання, спини сутулі від постійного пересовування балій. На плечах і стегнах у Примули ще навіть після двох тижнів перебування в мене не зійшли сліди від ременя, яким пригощав її татусь-лицар. А в мене вони ходили царівнами: найважче, що в ручки брали, так це віяло; поняття не мали, де тут кухня. Я їх наряджав і завішував цяцьками. Своїм чаклунством нагрівав за їхнім бажанням воду для бляшаної ванни, яку татуньо ще для мами поцупив з Ассенгарду. Уявляєш собі? Бляшана ванна?! Рідко в якого графа, та що там, короля є бляшана ванна! Для них, Геральте, це був казковий будинок. А що до постелі… Зараза, безвинність у наші дні зустрічається рідше, ніж гірський дракон. Ні одної я не змушував, Геральте.
— Але ти підозрював, що хтось мені за тебе заплатить. І хто б це міг бути?
— Який-небудь негідник, якому спокою не дають ті крихти, що залишилися в моїх підвалах, а дочок йому боги не дали,— виразно вимовив Нівеллен.— Людська жадібність не знає межі.
— І більше ніхто?
— І більше ніхто.
Вони помовчали, дивлячись на язички полум'я свічок, що нервово здригались .
— Нівеллене,— раптом сказав відьмак.— Зараз ти один?
— Відьмаче,— не відразу відповів виродок,— я думаю, мені явно слід покрити тебе не найпристойнішими словами, взяти за комір і спустити зі сходів. І знаєш за що? За те, що ти маєш мене за недоумка. Я давно бачу, як ти прислухаєшся, як зиркаеш на двері. Ти прекрасно знаєш, що я живу не один. Вірно?
— Вірно. Вибач.
— Що мені твої вибачення. Ти її бачив?
— Так. У лісі, неподалік від воріт. У цьому причина того, що купці з дочками з деяких пір їдуть від тебе ні з чим?
— Значить, ти й про це знав? Тож, причина в цьому.
— Дозволь запитати…
— Не дозволю.
Знову помовчали.
— Що ж, воля твоя,— нарешті сказав відьмак, встаючи.— Дякую за хліб-сіль, хазяїне. Мені пора.
— І вірно,— Нівеллен теж підвівся.— З відомих причин я не можу запропонувати тобі нічліг у себе, а зупинятися в тутешніх лісах не раджу. Після того, як округа спорожніла, тут ночами недобре. Тобі слід повернутися на тракт засвітла.
— Матиму на увазі, Нівеллене. А ти певен, що не потребуєш моєї допомоги?
Чудовисько скоса глянуло на нього.
— А ти певен, що можеш мені допомогти? Зумієш звільнити від цього?
— Я мав на увазі не тільки це.
— Ти не відповів на запитання. Добре… Мабуть, відповів. Не зумієш.
Геральт подивився йому прямо в очі.
— Не поталанило вам тоді,— сказав він.— Із усіх храмів у Геліболі й долині Німмар ви вибрали якраз храм Корам Аґх Тера, Левоголового Павука. Щоб зняти закляття, кинуте жрицею Корам Аґх Тера, потрібні знання й здібності, яких у мене немає.
— А в кого є?
— То це тебе все-таки цікавить? Ти ж сказав, буцімто тобі зараз добре.
— Зараз, так. А потім… Боюся…
— Чого?
Виродок зупинився у дверях кімнати, обернувся.
— Годі з мене твоїх запитань, відьмаче. Ти тільки й знаєш, що запитуєш, замість того щоб відповідати. Схоже, тебе треба запитувати по-іншому. Слухай, мене вже якийсь час… Ну, я бачу дурні сни. Може, точніше було б сказати «жахливі». Як думаєш, тільки коротко, я марно чогось боюся?