— Я чула про тебе,— сказала вона.— Ти — Геральт з Ривії, білоголовий відьмак. Стрегобор — твій друг?
— Ні.
— Це полегшує справу.
— Не думаю. Я не маю наміру залишатися осторонь.
Ренфрі примружилася.
— Стрегобор завтра помре,— промовила вона тихо, відкидаючи з чола пасмо нерівно підстриженого волосся.— Зла було б менше, якби помер тільки він.
— Якщо, а вірніше, перш ніж Стрегобор помре, помруть ще декілька людей. Іншої можливості я не бачу.
— Скромно сказано — декілька.
— Щоб мене налякати, потрібно щось більше, ніж слова, Сорокопудко.
— Не називай мене Сорокопудкою, не люблю. Справа в тому, що я бачу інші можливості. Варто було б їх обговорити, але, що робити, Лібуше чекає. Вона хоч нічого, ця Лібуше?
— Це все, що ти мала мені сказати?
— Ні. Але тепер іди. Лібуше чекає.
4
У його комірчині на мансарді хтось був. Геральт знав про це ще раніше, ніж підійшов до дверей і зрозумів це за ледь відчутною вібрацією медальйона. Він задув каганець, яким освітлював собі сходи, вийняв кинджал з-за халяви, сунув його ззаду за пояс. Натиснув ручку. У кімнатці було темно. Не для відьмака.
Він, навмисне не поспішаючи, ніби сонно, переступив поріг, прикрив за собою двері. У наступну мить, сильно відштовхнувшись, стрибнув ластівкою, навалився на людину, що сиділа на його ліжку, притиснув її до ліжка, ліве передпліччя тицьнув їй під підборіддя, потягнувся за кинджалом. Але не вийняв. Щось було не так.
— Непогано для початку,— глухо промовила Ренфрі, нерухомо лежачи під ним.— Я розраховувала на це, але не думала, що ми так скоро опинимося в ліжку. Прибери руку з мого горла, будь ласка.
— Це ти?
— Це я. Слухай, є два виходи. Перший — ти злізеш з мене, і ми поговоримо. Другий — все залишається як є, але хотілося б все ж скинути чоботи. Як мінімум.
Відьмак вибрав перший вихід. Дівчина зітхнула, встала, поправила волосся і спідницю.
— Запали свічки. В темряві я бачу не як ти, а бачити співрозмовника люблю.
Вона підійшла до столу, висока, худорлява, гнучка, сіла, витягнувши ноги в чоботях. Зброї начебто у неї не було.
— Випити є?
— Ні.
— Тоді добре, що я прихопила,— засміялася вона, ставлячи на стіл дорожній бурдючок і два шкіряних кубки.
— Майже північ,— холодно сказав Геральт.— Може, перейдемо до справи?
— Хвилинку. Пий. Твоє здоров'я, Геральте.
— Взаємно, Сорокопудко!
— Мене звуть Ренфрі, чорт забирай,— підняла вона голову.— Дозволяю випускати княжий титул, але перестань називати мене Сорокопудкою.
— Тихіше, розбудиш весь будинок. Можу я нарешті дізнатися, навіщо ти влізла сюди через вікно?
— Який кмітливий! Я хочу врятувати Блавікен від різанини. Щоб обговорити це з тобою, я лазила по дахах, наче березневий кіт. Цінуй.
— Ціную. От тільки не знаю, який сенс у такій розмові. Положення зрозуміле. Стрегобор сидить у чаклунський вежі, щоб його дістати, тобі доведеться організувати облогу. Якщо ти це зробиш, тобі не допоможе твій королівський папірус. Якщо ти відкрито порушиш закон, Аудоен не стане тебе захищати. Війт, варта, весь Блавікен виступлять проти тебе.
— Якщо виступить весь Блавікен, то страшно пошкодує.— Ренфрі усміхнулася, показавши хижі білі зубки.— Ти розгледів моїх хлопчиків? Запевняю, вони свою справу знають. Уявляєш собі, що станеться, якщо почнеться бійка між ними і тими телятами з варти, які раз у раз спотикаються об власні алебарди?
— А ти, Ренфрі, вважаєш, що я буду стояти осторонь і спокійно дивитися на таку бійку? Бачиш, я живу у війта? При потребі буду поруч з ним.
— Не сумніваюся,— посерйознішала Ренфрі.— Тільки, швидше за все, один ти, тому що інші поховаються по підвалах. Немає на світі бійця, який упорався б із моєю озброєною мечами сімкою. Це не під силу жодній людині. Але, білоголовий, давай не будемо лякати одне одного. Я сказала — різанини і потоків крові можна уникнути. Конкретно: є дві людини, яким це під силу.
— Я — сама увага.
— Один — Стрегобор. Особисто. Він добровільно вийде зі своєї вежі, я відведу його куди-небудь на пустир, а Блавікен знову зануриться в милостиву апатію і незабаром забуде про все.
— Стрегобор, можливо, і схожий на божевільного, але не до такої ж міри.
— Хтозна, відьмаче, хтозна. Є докази, які неможливо відкинути, і пропозиції, які не можна відхилити. До таких, наприклад, відноситься тридамський ультиматум. Я пред'явлю чаклуну тридамський ультиматум.
— У чому його суть?