— Це маленька і солодка таємниця.
— Хай так. Тільки сумніваюся в її ефективності. У Стрегобора, варто йому заговорити про тебе, починають зуби стукати. Ультиматум, який змусив би його добровільно віддатися у твої чарівні ручки, повинен і справді бути якимось особливим. Давай-но одразу перейдемо до другої особи, яка може запобігти різанині в Блавікені. Спробую вгадати, хто це. Це — ти, Ренфрі. Ти сама. Ти виявиш воїстину княжу, та що там — королівську великодушність і відмовишся від помсти. Я вгадав?
Ренфрі відкинула голову і голосно розсміялася, встигнувши прикрити рот рукою. Потім посерйознішала і втупилася на відьмака палаючими очима.
— Геральте, я була княжною, але в Крейдені. У мене було все, про що тільки можна мріяти, навіть просити не було потреби. Слуги за першим покликом, плаття, туфельки. Трусики з батисту. Коштовності та біжутерія, буланий поні, золоті рибки в басейні. Ляльки і будинок для них, місткіший твоєї тутешньої халупи. І так було до того дня, доки твій Стрегобор і ця повія, Аридея, не наказали єгереві відвести мене в ліс, зарізати і подати їм мої серце і печінку. Чудово, чи не так?
— Швидше огидно. Я радий, що ти тоді поквиталася з єгерем, Ренфрі.
— Поквиталася?! Як же! Він змилостивився і відпустив мене. Але спочатку зґвалтував, сучий син, відібрав сережки і золоту діадемку.
Геральт глянув їй в обличчя, граючи медальйоном. Вона не відвела очей.
— На тому й скінчилася княжна. Платтячко розірвалося, батистові трусики назавжди втратили білизну. А потім були бруд, голод, сморід, палиці та стусани. Я віддавалася першому зустрічному за миску юшки і дах над головою. Знаєш, яке у мене було волосся? Як шовк і спадало на добрий лікоть нижче литок. Коли у мене завелись воші, мені обрізали коси ножицями для стрижки овець під самий корінь. Більше вони так і не відросли по-справжньому.
Вона ненадовго замовкла, відкинула з чола нерівну прядку.
— Я крала, щоб не здохнути з голоду. Вбивала, щоб не вбили мене. Сиділа в ямах, просмерджених сечею, не знаючи, повісять мене вранці або тільки відшмагають і виженуть. І весь цей час моя мачуха і твій чаклун переслідували мене, наймали вбивць, намагалися отруїти. Насилали порчу. Проявити великодушність? Простити їм по-королівськи? Я йому по-королівськи довбешку відірву, а може, спочатку вирву обидві ноги, там видно буде.
— Аридея і Стрегобор намагалися тебе отруїти?
— Саме так. Яблуком, заправленим витяжкою з беладони. Мене врятував один гном. Він дав мені блювотний камінь, від якого, я думала, мене виверне навиворіт, як панчоху. Але — вижила.
— Один із семи гномів?
Ренфрі, яка в цей момент якраз наповнювала кубок, тримаючи над ним бурдючок, завмерла.
— Ого. Ти багато про мене знаєш. А що? Що ти маєш проти гномів? Чи інших гуманоїдів? Якщо бути точною, вони ставилися до мене краще, ніж більшість людей. Але тобі до цього немає діла. Я сказала, Стрегобор і Аридея, доки могли, переслідували мене як дикого звіра. Потім вже не могли, я сама стала мисливцем. Аридея відкинула копита у власному ліжку. Для неї я склала особливу програму. А тепер — для чаклуна. Геральте, як ти вважаєш, він заслуговує смерті? Ну скажи.
— Я не суддя. Я — відьмак.
— Отож. Я сказала, є дві людини, які можуть запобігти різанині в Блавікені. Друга — ти. Тебе чаклун пустить в башту, і ти його вб'єш.
— Ренфрі,— спокійно сказав Геральт,— по дорозі до мене ти, бува, не звалилася з даху головою вниз?
— Зрештою, відьмак ти чи ні, чорт забирай?! Кажуть, ти вбив кікімору, привіз її на ослику для оцінки. Стрегобор гірший за кікімору, вона — бездумна скотина і вбиває, бо такою її боги створили. Стрегобор — нелюд, маніяк, чудовисько. Привези його мені на ослику, і я не пошкодую золота.
— Я не найманий вбивця, Сорокопудко.
— Справді,— посміхнулася вона й відкинулася на спинку стільця, поклавши ноги на стіл і навіть не намагаючись прикрити спідницею стегна.— Ти — відьмак, рятівник людей, яких захищаєш від Зла. А в даному випадку Зло — це залізо і вогонь, які розгуляються тут, коли ми станемо один проти одного. Тобі не здається, що я пропоную Менше Зло — найкраще рішення? Навіть для цього сучого сина Стрегобора. Можеш вбити його милосердно, одним рухом, випадково. Він помре, не знаючи, що вмирає. А я йому цього не гарантую. Зовсім навпаки.
Геральт мовчав. Ренфрі потягнулася, піднявши руки над головою.
— Розумію твої сумніви,— сказала вона.— Але відповідь я повинна отримати негайно.
— Знаєш, чому Стрегобор і княгиня хотіли тебе вбити тоді, в Крейдені, і після?
Ренфрі різко випросталася, зняла ноги зі столу.
— Думаю, це ясно,— вибухнула вона.— Хотіли позбутися первородної дочки Фредефалька, тому що я була спадкоємицею трону. Діти Аридеї народилися в результаті морганатичного зв'язку, і у них не було ніяких прав на …