Десятка швидко обернувся. Недостатньо швидко. Отримав раз по животу, витримав, розмахнувся для удару, тут же отримав знову — в шию під самим вухом. Напружившись, зробив чотири невпевнених кроки і впав на візок, повний риби. Візок покотився. Десятка зісковзнув на бруківку, срібну від луски.
Ківрил і Ногорн вдарили одночасно з двох сторін, ельф з розмаху зверху, Ногорн з присіду, низько, плоско. Обидва удари відьмак парирував, два металічних удари злилися в один. Ківрил відскочив, спіткнувся, втримався на ногах, схопившись за дерев'яні стовпці ларька. Ногорн кинувся і затулив його піднятим вверх мечем. Удар був настільки сильний, що його відкинуло назад, довелося підігнути коліна. Схоплюючись, він затулився рукою. Пізно. Отримав удар в обличчя симетрично старому шраму.
Ківрил, відштовхнувшись спиною від ларька, перескочив через падаючого Ногорна, налетів з півоберту, вдарив обома руками, не влучив, моментально відскочив. Удару він не відчув. Ноги під ним підкосилися, коли, захищаючись, він спробував перейти з фінтом до чергового випаду. Меч випав у нього з руки, розсіченої з внутрішньої сторони, вище ліктя. Він упав на коліна, затряс головою та так і завмер в червоній калюжі, серед розкиданих капусти, бубликів і риби.
На ринок вступила Ренфрі.
Вона йшла м'яким, котячим кроком, обходячи візки і прилавки. Натовп, що наче рій шершнів, гудів у вуличках і біля стін будинків, затих. Геральт стояв нерухомо, тримаючи меч в опущеній руці. Дівчина підійшла на десять кроків, зупинилася. Стало видно, що під каптанчиком у неї кольчуга, коротка, що ледь прикривала стегна.
— Ти вибрав,— сказала вона.— Ти впевнений, що вірно?
— Тут не буде другого Тридаму,— насилу сказав Геральт.
— І не було б. Стегобор висміяв мене. Сказав, що я можу перебити весь Блавікен і додати кілька найближчих сіл, але він все одно з вежі не вийде. Чого так дивишся? Так, я обдурила тебе. Я все життя обманювала, якщо це було необхідно, заради чого ж робити виняток для тебе?
— Іди, Ренфрі.
— Ні, Геральте,— розсміялася вона і швидко вихопила меч.
— Ренфрі.
— Ні, Геральте. Ти свій вибір зробив, тепер моя черга.
Одним ривком вона зірвала спідницю зі стегон, закрутила нею в повітрі, обмотуючи матеріал навколо лівого передпліччя. Геральт відступив, підняв руку, склавши пальці в Знак. Ренфрі знову засміялася, коротко, хрипко.
— Дарма, білоголовий. Це мене не бере. Тільки меч.
— Відійди, Ренфрі,— повторив він.— Відійди. Якщо ми схрестимо мечі, я … Я вже не зможу …
— Знаю,— сказала вона.— Але я … Я теж не можу інакше. Просто не можу. Ми є те, що ми є. Ти і я.
Вона рушила на нього погойдуючись, легким кроком. У правій руці, випрямленій і відведеній убік, поблискував меч, лівою вона волокла спідницю по землі. Геральт відступив на два кроки.
Вона стрибнула, махнула лівою рукою, спідниця злетіла в повітря, слідом за нею, заслонений матеріалом, блиснув меч. Короткий удар. Геральт відскочив, тканина його навіть не зачепила, а клинок Ренфрі ковзнув по його мечу, він машинально захистився серединою клинка, зв'язав обидва мечі коротким обертанням, намагаючись вибити у неї зброю. Це була помилка. Вона відбила його вістря і відразу на напівзігнутих, погойдуючи стегнами, вдарила, цілячись в обличчя. Геральт ледве встиг парирувати удар, відскочив від падаючої на нього тканини. Закружляв, уникаючи меча, що миготів у блискавичних ударах, знову відскочив. Вона налетіла на нього, кинула спідницю прямо в очі, вдарила зблизька з півоберту. Він відхилився, вивернувшись зовсім поруч з нею. Вона знала ці прийоми. Розвернулася одночасно з ним і, майже торкнувшись його, так що він відчув її дихання, проїхала йому лезом по грудях. Біль різонув його, але він не збив темпу. Розвернувся ще раз, в протилежний бік, відбив клинок, що летів до його скроні, зробив швидкий фінт і випад. Ренфрі відскочила, нахилилася для удару знизу. Геральт, присівши у випаді, блискавично рубонув її знизу, самим кінчиком меча, через відкрите стегно і пах.
Вона не крикнула. Упала на коліно і на бік, відпустила меч, вп'ялася обома руками в розсічене стегно. Кров поштовхами запульсувала між пальцями, струмочком стікаючи на прикрашений пояс, на лосині чоботи, на брудну бруківку. Натовп, втиснутий у вулички, заворушився і заволав.
Геральт сховав меч.
— Не йди,— простогнала вона, скручуючись у клубок.
Він не відповів.
— Мені … холодно …
Він не відповів. Ренфрі знову застогнала. Кров верткими цівками заповнювала ямки між каменями бруківки.
— Геральте… обійми мене.