Крізь коротку тишу, що дзвеніла у вухах після недавнього гармидеру, крізь розгром і спустошення, поламані предмети меблів і напівмертві тіла важко почали пробиватися голоси.
— Cuach op arse, ghoul y badraigh mal an cuach,— бубонів Крах ан Крайт, випльовуючи кров, що юшила з покусаної губи.
— Візьми себе в руки, Краху,— важко проговорив Мишовур, обтрушуючи одяг від гречаної каші.— Тут жінки.
— Каланте. Люба. Моя Каланте!— повторював Ейст Турсеах у паузах між поцілунками. Королева розкрила очі, але не намагалася вивільнитися з обіймів. Тільки сказала:
— Ейсте. Люди ж дивляться.
— Ну й нехай.
— Не чи зволить, чорт забирай, хто-небудь пояснити мені, що це було?— запитав маршал Віссегерд, виповзаючи з-під зірваного зі стіни гобелену.
— Ні,— сказав відьмак.
— Лікаря сюди!— тонко крикнув Віндхальм з Аттре, схилившись над Райнфарном.
— Води сюди!— кричав один зі стрептських братів, Держигірка, намагаючись загасити власним каптаном тліючий гобелен.— Води, скоріше!
— І пива!— прохрипів Кудкудак.
Трохи лицарів, ще здатних стояти на ногах, намагалися підняти Паветту, однак та відштовхнула їх, устала без їхньої допомоги й непевними кроками подалася до каміна, поруч із яким, притулившись до стіни, сидів Їжак, котрий невміло намагався звільнитися від вимазаних кров'ю пластин панцира.
— Ох вже ця нинішня молодь!— фиркнув Мишовур, дивлячись на них.— Раненько починають! Одне тільки в них в голові.
— А саме?
— Хіба ти не знаєш, відьмаче, що дівчина, себто незаймана, не могла б скористатися Силою?
— Пропади вона пропадом, її невинність,— буркнув Геральт.— І взагалі, звідки в неї такі здібності? Наскільки мені відомо, ні Каланте, ні Роґнер…
— Успадкувала через покоління, це вже точно,— проговорив друїд.— Її бабка, Адалія, порухом брів піднімала розвідний міст. Агов, Геральте, глянь-но! А ця ніяк не заспокоїться!
Каланте, що висіла на плечі Ейста Турсеаха, указала на пораненого Їжака вартовим. Геральт і Мишовур швидко, але, як виявилося, даремно, підійшли. Вартові відскочили від напівлежачого тіла, позадкували, шепотячи й бурмочучи щось невиразне.
Химерна морда Їжака розпливлася, затуманилася, почала втрачати обриси. Шипи й щетина, погойдуючись, перетворилися в чорне, блискуче, кучеряве волосся й кучерявеньку борідку, що обрамляли бліде, кутасте чоловіче обличчя, прикрашене великим носом.
— Що… — заїкаючись, вимовив Ейст Турсеах.— Хто це? Їжак?
— Дані,— ласкаво сказала Паветта.
Каланте, стиснувши зуби, відвернулася.
— Зачарований?— пробурчав Ейст.— Але як…
— Пробило північ,— сказав відьмак.— Саме зараз. Дзенькіт, який ми чули раніше, був непорозумінням і помилкою… дзвонаря. Вірно, Каланте?
— Вірно, вірно,— простогнав чоловік на ім’я Дані, відповівши замість королеви, яка, втім, і не збиралася відповідати.— Однак, може, хто-небудь, замість того щоб базікати, допоможе мені зняти залізяки й викличе лікаря? Збожеволілий Райнфарн тицьнув мене під ребро.
— До чого нам лікар?— сказав Мишовур, виймаючи прутик.
— Досить,— Каланте випрямилася, гордо піднявши голову.— Досить. Коли все скінчиться, я хочу бачити вас у себе в палатах. Усіх, хто тут стоїть. Ейст, Паветта, Мишовур, Геральт і ти… Дані. Мишовуре?
— Так, королево?
— А цей твій прутик… Я стукнулася спиною. І… навколо…
— Слухаюся, королево.
3
— …закляття,— продовжував Дані, потираючи скроні.— З народження. Я так і не знаю, у чому була причина й хто це зробив. З опівночі до зорі — нормальна людина, від зорі… самі бачили що. Акерспаарк, мій батько, хотів це приховати. У Мехті люди марновірні, чаклунство й закляття в королівській родині могли б фатальним чином позначитися на династії. Із двору мене забрав один з батьківських лицарів, виховав, удвох ми бродили по світу, мандрівний лицар зі зброєносцем. Потім, коли він загинув, я блукав один. Уже й не пам'ятаю, від когось почув, що від закляття мене може звільнити тільки дитина-несподіванка. Незабаром я зустрів Роґнера. Решта вам відома.
— Про інше ми знаємо або догадуємося,— кивнула Каланте.— Особливо про те, що ти закрутив голову моїй доньці. Паветто! І давно?
Принцеса опустила голову й підняла один палець.
— Ну, от вам! Ах ти, маленька чаклунко. У мене під носом! Ну дай тільки довідатися, хто впускав його вночі в замок! Ох, доберуся я до фрейлін, з якими ти ходила збирати первоцвіти! Первоцвіти, чорт забирай! Ну й що мені тепер з вами робити?
— Каланте… — почав Ейст.
— Не поспішай, Турсеаху. Я ще не скінчила. Дані, все сильно ускладнилося. Ти з Паветтою вже скоро рік, так? І нічого. Це значить, що ти не в того батька вторгував обіцянку. Призначення пожартувало над тобою. Яка іронія, як каже Геральт з Ривії. Відьмак.