Вважається, що звільнили його через хворобу, та, коли здавав фронт, не схоже було, що хворий. Знайомив з обстановкою не поспішаючи, без нервів. Поїхав і бровою не повів, показав витримку.
Про цю витримку Батюк думав з повагою, хоч сам вробив би інакше: коли вже звільнили через хворобу, поїхав би в госпіталь, і все! Нехай того, хто прибуде, здорові в курс справи вводять!
Іншого такого випадку, як з попередником, навіть і не пригадаєш. І якщо Львов тут своїх рук не доклав, тоді взагалі мало що зрозуміло.
Та хоч які там здогади виникали про свого попередника і про Львова, не це було головним у думках Батюка.
Найдужче він радів, що його призначили сюди. Це можна було пояснити лише одним: тим, що товариш Сталін оцінив його дії на півдні й змінив своє колишнє несправедливе ставлення до нього. І головне, про що думав Батюк перші дві доби, проведені в новій для нього ролі командуючого фронтом, було те майбутнє, за яке він тут віднині відповідає перший.
Хоч у масштабах усієї операції, з задумом якої його тепер ознайомили, їхньому фронтові відводили другорядну роль і для виконання її відповідно виділяли скромніші, як у сусідів, сили, все-таки звичка командувати армією — це звичка саме до армії, а фронт в фронт! І хоч би який був твій досвід на війні, і хоч би скільки ти думав перед цим про себе, що міг би й фронтом командувати, та коли вже взяли й призначили, за один день не освоїш! Руки набагато подовшали, і як ними щось робити, треба ще звикнути! А плани майбутніх дій затвердили до тебе.
І нехай чужа голова була не дурніша за твою, а все-таки вступати в готову чиюсь думку трудно. Дають зрозуміти, що передумувати пізно! А бажання дещо передумати виникло!
Позавчора, після повідомлень начальника штабу й начальників родів військ, Батюкові здалося сумнівним: чому ділянку для прориву вибрали на правому фланзі, де до Дніпра ще треба форсувати три річки, а не на лівому, де все-таки на одну річку менше, — ще взимку перелізли через неї і тримаємо плацдарм на тому березі?
Тільки-но він про це спитав, як його зразу ж почали переконувати в кілька голосів, що нічого не треба міняти, що хоч тут і зайва річка, але зате наш берег панує, і місцевість проглядається, і артилерії буде легше подавити оборону ворога, — словом, облюбували для прориву таку ділянку, що кращої нема й бути не може! А представник Генштабу нагадав, що все це вже затверджено. Хоч Батюк і сам знав, що тепер з будь-якою принциповою зміною доведеться заново звертатися до Ставки.
Вчора вранці Батюк переніс зустріч із Серпіліним і Захаровим на добу, щоб поїхати в лівофлангову армію; хотів там побачити на власні очі плацдарм, що зацікавив його. Коли й справді невигідний, викинути геть з голови!
А коли помилились, то, поки не пізно, доповісти в Ставку про необхідні зміни.
Батюкові хотілося, щоб з його приїздом на фронт у план майбутньої операції внесли зміни на краще. Але, переправившись учора на той плацдарм і перевіривши все на місцевості, він вирішив: списи ламати немає за що — панівні висоти прямо над плацдармом були в руках ворога; місцевість нічого доброго не обіцяла.
Батюк був радий, що поїхав туди вчора й відкинув сумніви. Та й для Серпіліна теж краще: і зайву добу мав, щоб познайомитися з обстановкою, і розмову з ним тепер можна вести остаточну — прорив, як і намічено, буде в смузі його армії.
Правда, вчора трохи попсував настрій Львов. О двадцять третій годині Батюк, зразу після начальника штабу, підписав підсумкове донесення в Генштаб і послав його Львову. Офіцер, який ходив до Львова, повернувся і, ні слова не сказавши, поклав папір на стіл перед командуючим. Батюк подивився спочатку на офіцера, потім на донесення й довго мовчав. Підпис Львова під донесенням стояв. Але, крім підпису, в тексті дещо було виправлене й викреслене червоним олівцем. Або Львов так робив тут раніше, або хотів до цього привчити його, Батюка, або взагалі невідомо, що думав. Як це так — черкати текст донесення після підпису командуючого? Коли з чимось не згоден, зайди або подзвони, доведи, що треба внести поправки, зрештою, відмовся підписувати, виклади свою особисту думку, коли вже коса — на камінь… Але креслити донесення червоним олівцем після командуючого І Та де й коли таке було?..
Батюк побагровів, але переміг себе й тільки сказав:
— Залиш мені.
І коли офіцер вийшов, ще раз глянув на поправки Львова. Нічого особливого в них не було — не сподобався йому виклад, — у двох місцях виправив, а в третьому викреслив другу половину пункту: вважав зайвим. Словом, відредагував своїм червоним олівцем.
Що робити? Подумавши кілька хвилин, Батюк наказав одіслати донесення в такому вигляді, а Львову подзвонив і попросив зайти, коли звільниться.