Перевірено.
Подій за ті сімнадцять днів, що повернувся до армії, сталося багато. На Карельському перешийку за десять діб протаранили і здолали «лінію Маннергейма», всі три її смуги, а вчора взяли Виборг. Згадуючи все, що чув про фінську війну, як тоді до цього самого Виборга йшли не десять діб, а десять разів по десять — понад три місяці, — ще раз упевнюєшся, що воювати все-таки навчилися.
І від тебе чекають такого самого вміння ламати оборону.
На заході союзники нарешті висадились у Франції.
Хоч учора в повідомленні Інформбюро про підсумки трьох років війни і сказано за їхню висадку, що вона блискуча, та ось уже третій тиждень воюють усе на тому-таки півострові Котантен, де висадились. На простір ще не вирвались. Звісно, коли вдуматися, справа нелегка. Десь за річкою плацдарм захопиш, і то, поки його вдержиш, сім потів зійде. А тут море. Правда, готувалися до цього не один рік. Часу було досить, щоб яку завгодно міць зібрати. Та, мабуть, міць міццю, а німці не дуже-то й поступаються. Дають відчути, що таке німець і з чим його їдять. Нічого, нехай поупираються. Якби там у союзників надто легко пішло, було б навіть прикро. Хоч і бажаєш їм перемоги, а при цьому в душі хочеш, щоб хоч трохи сьорбнули з тієї чаші, з якої ми по саму зав’язку ситі.
Та про це багато думати ніколи. Спочатку звелів Синцову дістати карту французького узбережжя, стежив по ній, вникав у суть, а останні дні немає часу. Почуєш, що без особливих змін, і цим обмежуєшся.
Навіть на своє особисте, про яке ще недавно в Москві думав і вдень і вночі, теж якась, біс її знає, дієта.
Подумаєш, не втримаєшся, а потім змушуєш себе — викинь з голови! І нічого, виходить. Робота допомагає.
За ці дні надійшло два листи, довгі, по кілька аркушів, з обох боків. Такі, яких ще ніколи в житті не одержував. Наче продовження розмови. Наче не зважає на те, що вона там, а ти тут, а сидить перед тобою і так усе підряд і говорить, що без тебе надумала.
Читав обидва листи проти ночі, після всіх справ, а відповідав зранку, до всіх справ. Про те, чим був заклопотаний, звісно, не писав. Писав, що живий і здоровий, дотримується режиму, як обіцяв, намагається спати шість годин, робить і зараз гімнастику для ключиці.
Якби піднялась рука, написав би, що кохає її, як ще ніколи не кохав. Та написати це не піднялась рука, перед власним минулим.
У кінці другого листа була польова пошта… «Відповідай сюди. Післязавтра їду». Якщо післязавтра їду, то, поки йшов лист, вона вже там, у госпіталі, на сусідньому фронті праворуч. Зробила, як збиралася.
Читаючи листа, пригадав її слова: «Як, візьмете мене до себе в армію?» І свою відповідь: «Не візьму». І нестерпно захотілося, щоб вона була тут, а не там.
Ще ніколи, здається, він не працював з таким напруженням, як у ці сімнадцять діб після повернення до армії.
Як і кожному командирові, йому всю війну хотілося мати в своєму розпорядженні більше сил і засобів, ніж у нього було. На війні ніколи не вважаєш, що в тебе чогось забагато. І все-таки він не міг приховати від себе — від інших приховати зумів — того хвилювання, яке відчув, коли, повернувшись до армії, прийняв її заново в удвічі більшому складі, ніж була. Таким господарством він ще не командував. У нього тільки одного разу було вісім дивізій — на Курській дузі. Бувало й шість, і п’ять.
Але тринадцяти дивізій ще не було. Підтримувати наступ до нього прийшло дванадцять важких артилерійських полків, артилерійська дивізія прориву, кілька бригад гвардійських мінометів, дві протитанкові бригади. Хоч армії й не додали мехкорпусу, проте в складі своєму вона мала тепер, крім власних штатних танків, ще три танкові бригади і два полки самохідок. А прибуття саперних батальйонів, понтонних та інших інженерних частин знов і знов нагадувало про водні перешкоди, які треба буде подолати.
Армійське господарство напередодні наступу… Як уявити собі, що це таке? І з чим це порівняти не на війні, а десь у мирних умовах? Певно, немає з чим порівнювати.
Тому що немає такого виду відповідальності, яка б не лежала на людині, котра стоїть на чолі цього господарства.
І для людей, що були над Серпіліним, командували ним, і для людей, якими командував він, тепер, перед початком операції, не мала ваги його власна особа поза тією справою, яку йому належало зробити. Тепер для них усіх важливим було тільки одне: спроможний чи неспроможний ти зробити те, що від тебе вимагається? І до того ж, точно виконуючи все, що вимагається, чи спроможний уберегти життя якоїсь кількості людей усупереч очікуваним втратам, чи втратити ще когось понад ці втрати?