Тепер, повернувшись, він згадав про танкіста-помпотеха і подзвонив командуючому автобронетанковими частинами полковникові Свиридову. Сказав йому спочатку, що був у Карачевській гвардійській танковій бригаді і що її командир полковник Галчонок, якого раніше не знав, справив дуже гарне враження, а потім додав, щоб Свиридов мав на прикметі і доповів після операції, як покаже себе під час боїв помпотех цієї бригади інженер-майор Булигін.
Свиридов по телефону сказав тільки: «Єсть!», — про причину дзвінка не спитав, як видно, сам здогадався — в Серпіліна була така слабість: він любив, коли люди, які чимось проштрафилися, потім, над усякі сподівання, добре показували себе в боях.
— Товаришу командуючий, до вас прокурор армії, — доповів Сшіцов.
— Нехай заходить.
Серпілін поглянув на годинника. Рівно п’ятнадцята.
Прокурор ніде не подівся, з’явився точно.
І хоч, здавалося б, саме напередодні наступу на цю зустріч можна було часу й не знайти, Серпілін знайшов.
Хотілося воювати на свіжу голову, звільнити її від того важкого питання, з приводу якого прийшов прокурор.
— За вашим наказом з’явився.
— Сідайте, — запросив Серпілін, підводячи очі від метеозведення на підполковника юстиції, якого він бачив уперше.
Прокурор прибув десять днів тому замість Полознєва, котрий служив у армії беззмінно від початку її формування. Саме в той день, коли Серпілін повернувся з Москви, Полознєва поранено на передовій осколком.
Поранення не загрожувало життю, але було в незручному місці — ні встати, ні сісти!
І хоч він був хорошою людиною і до нього добре ставились у штабі армії, але, як ведеться в таких випадках, все одно не могли втриматися від жартів, казали, що німець все-таки довів прокурора до трибуналу!
А на плечі нового прокурора одразу, як прибув, лягла незвичайна справа: загибель під час навчання заступника командира дивізії полковника Цвєткова і поранення осколками тієї самої злощасної міни командира полку, що перебував поруч з ним.
Справа для всіх важка ще й тому, що хоч прямих доказів злочину й не виявлено, але не було й протилежних доказів, а масштаби наслідків вимагали суворого покарання винного.
Крім усього іншого, для тих, хто займався цією справою, не залишилось таємницею, що командуючий армією, людина завжди врівноважена, дізнавшись про загибель полковника Цвєткова і тяжке поранення командира полку, не втримався й зажадав якнайретельнішого розслідування. Не лише взяв до серця самий факт, який справді не ліз у жодні ворота, а й ніяк не міг пережити, що загинув Цвєтков, з котрим він ще на посаді комдива пройшов крізь весь Сталінград.
А командуючий армією є командуючий армією. Хоч би який ухвалили вирок — затверджувати йому! І при такому явно крутому ставленні начальства зважитись на пом’якшення букви закону буде важко. Навіть коли й захочеться. А на фронті цього часто хочеться людям, надто коли йдеться про можливість смертного вироку.
І так навколо стільки смертей, що долучати до них ще смерть за вироком мало хто прагне. Майже завжди роблять це згнітивши серце.
І цю справу також розглядали згнітивши серце.
Винного виявили одразу, та він і не мав наміру відмовлятися.
Обставини справи були такі: третій день тривали навчання в обстановці, максимально наближеній до бойової. Незадовго до цього командуванню дивізії перепало від Серпіліна за те, що вдавалися до показухи, наводили на дивізію лоск, а справжніх трудових навчань не проводили, до боїв, по суті, не готувалися. Заступника командира дивізії зняли, призначили на його місце Цвєткова, і Цвєтков узявся за справу з подвійною старанністю — хотів довести, що недарма прийшов. Кілька днів підряд так ганяв людей на навчаннях, що всі були в милі.
І того дня зранку призначив батальйонне навчання — наступ за вогневим валом. Вогневий вал створювали артилерією і мінометами. Цвєтков, узявши з собою командира полку, йшов у цепу батальйону, показуючи особистим прикладом, що на такій відстані можна безпечно просуватися за вогневим валом.
Потім цеп пішов далі, а Цвєтков з командиром полку поверталися назад, хотіли побувати ще в одному батальйоні. В цей час і стався той клятий постріл.
Міномети вели вогонь, як і належало, на далеку дистанцію, з додатковими зарядами. Під час чергового пострілу сталась осічка. Міну витягли із ствола — причиною осічки виявилось те, що перед цим на бойку залишився шматочок головки гільзи.
Полагодивши бойок, міномет встановили знову, але заряджаючий поспішав і схопив міну без додаткового заряду. Командир обслуги, помітивши це, наказав припинити вогонь і почав лаяти заряджаючого за недогляд.