— Коли прибудеш на нове місце? — спитав Серпілін, глянувши на годинника, бо від цього залежав час його власного від’їзду. І за писаним, і за неписаним законом їм з начальником штабу одночасно перебувати в дорозі не слід було.
— За сорок п’ять хвилин буду там.
— Подзвони, як прибудеш. Попрацюю поки що з командуючим артилерією і прямо звідси поїду до Кирпичникова.
Бойко кивнув. Він так і думав, що командуючий поїде на правий фланг, де вже зачепилися за Дніпро.
— А ти, Григорію Герасимовичу, як прибудеш на новий КП, займайся собі рухомою групою. За день наведемо там, у Кирпичникова, переправу, на ранок перекинемо за Дніпро рухому групу — і нехай виривається на простір, обходить Могильов, перетинає позад нього і Мінське, і Бобруйське шосе. Якщо за день ще плацдарми захопимо, створимо загрозу форсування на великому проміжку, німцям доведеться затикати дірки. Тут затримають, там затримають, а зупинити нашу рухому групу вже силоньки не стане.
— Будемо готувати, — сказав Бойко.
Розмова про рухому групу виникла в них учора, коли Серпілін повернувся з передової. Спочатку, в масштабах фронту, її не запланували, і Серпілін вирішив зібрати її сам і дістав на це «добро» тільки в розпалі наступу, коли стало ясно, що армія заходить до Дніпра правим плечем набагато далі на північ від Могильова і переправлені там за Дніпро рухомі частини зможуть швидко й глибоко обійти Могильов.
— Де зараз танкісти? — спитав Серпілін, маючи на думці ту танкову бригаду, яка ще не воювала і яка мала ввійти до складу рухомої групи як головна її сила.
— Поки що не рушили, все ще на східному березі Басі.
— А чому не перейшли?
— Я дозволив відкласти, — сказав Бойко. — Бояться посадити танки в заплаві. Хочуть вступити в бій у повному складі. Я поділяю це їхнє бажання. — Він розстебнув планшета й показав на карті. — З ночі працюють разом з саперами — поліпшують переправу. Зосередитися на вихідних ще встигнуть, навіщо ж поспішати, ризикуючи технікою.
— З цим згоден, — сказав Серпілін. — Добре було б компактно зосередити на середину дня в одному районі всі частини, які включимо до рухомої групи.
— Так і буде зроблено.
— Скільки піхоти, вважаєш, зможемо посадити на машини? — спитав Серпілін.
— Начальник тилу обіцяв до трьох батальйонів. Сам підгрібає машини, взяв це на себе.
— Вважатимемо — полк. Тимчасово відберемо його в Артем’єва. Почнемо наслідувати поганий приклад командирів корпусів, витрачати резерви раніше, ніж збиралися, — всміхнувся Серпілін.
— А який полк? — спитав Бойко.
— Нехай сам командир дивізії скаже, який у нього полк найкращий. Більш ніж певен, дасть Ільїна.
— А кого на групу? — знову спитав Бойко.
Він запитав про це ще вчора, одразу ж, бо любив якомога раніше одержувати розпорядження на майбутнє.
Чим раніше одержиш, тим більше залишиться часу, щоб у ході розробки підправити й поліпшити початкове рішення командарма. Але Серпілін учора не відповів, сказав, що обміркує. Не одразу відповів і тепер.
Кого призначити командувати рухомою групою, що складалася з танкової бригади, самохідного артилерійського полку, стрілецького полку і саперного батальйону?
Питання не таке просте. Можна дати їм начальника згори, а можна знайти всередині. Можна послати заступника командуючого армією, як це часто роблять, і в цьому є переваги — звання, посада, права. Та є й вади: група складається з різних частин, а командувати нею ставлять людину, нову для кожної з них.
— Думаю все-таки призначити командира танкової бригади. Для своїх він — знайомий, а всіх інших за собою потягне. Коли покладаємо надії на мотори, на швидкість — нехай танкісти й грають першу скрипку. Якщо до середини дня обстановка не внесе поправок, подзвоню тобі від Кирпичникова, підтверджу.
Бойко кивнув. Він досить добре знав Серпіліна, щоб не надавати значення слову «думаю». Питання було розв’язане.
— Головне завдання авіаторам на весь сьогоднішній день — захист плацдармів. Якщо штурмовики діятимуть, як учора, — ніякий чорт нас із плацдармів не зіпхне, — сказав Серпілін, прощаючись з Бойком.
Коли через годину, попрацювавши з командуючим артилерією над тим самим — над забезпеченням плацдармів, — він сів у віліс і поїхав у війська, до його віліса приєдналися ще два. На одному — рація і зв’язківці, на другому — автоматники. Згідно з наказом, за командармом під час виїздів на передову мав іти бронетранспортер.