— Не поспішай, Андрію Андрійовичу. — Серпілін сів. — Одягайся. Солдатові й то дається дві хвилини на вдягання.
Але Тализіну, незважаючи на миролюбний тон командарма, було незручно, що його о восьмій ранку застали в такому вигляді, за сніданком, і не попереду, на спостережному пункті, а тут, у штабі дивізії. І він, підперізуючись і застібаючи гудзики, став пояснювати, що цілу ніч був у полках і вперше за три доби заїхав поспати. Звелів через дві години розбудити, а прокинутись не зміг — поки суп сьорбав, прокидався.
— Даремно пояснюєш, — мовив Серпілін. — Це мені зрозуміло. Краще поясни те, що мені не зрозуміло. Чому й досі дивізія Тализіна, як я вважав, найкраща в корпусі, йде не попереду сусідів, а ззаду?
Тализін повторив, що вночі побував у всіх полках, штовхав уперед, і почав пояснювати, що й учора, й позавчора опір був сильний; там, де пройшла дивізія, противник залишив на полі бою сім самохідок і понад двадцять гармат.
— І не в донесеннях, а в натурі — перевірено!
— Що ти сумлінний, не маю сумніву, — сказав Серпілін. — А от як пояснити, що з трьох дивізій вашого корпусу найповільніше йдеш? Правий фланг корпусу вже за Дніпром, а ти все ще на Ресті длубаєшся.
— Зате на всьому масиві до неї вийшов, товаришу командуючий. Німців позад себе не лишив.
— От і погано, що на всьому масиві! Я тобі поясню, чому ти длубаєшся, — тому що проміжків не шукаєш.
Витяг полки в одну лінію і преш грудьми. А в німців немає перед тобою суцільного фронту, вони лиш імітують його перехресним вогнем, намагаються створити в тебе таке уявлення. А ти й повірив! Проміжки треба вміти знаходити. Знайшов — і рушив туди! Знайшов — і рушив! Пройшов уперед, швидко згорнувся, в похідних колонах порожній проміжок подолав і знову розгорнувся — для бою… На вечір жду від тебе іншого повідомлення. В сорок третьому за Дніпро Героя одержав. І де? В середній течії, де він могутній. А тут, у верхоріччі, де його можна мало не вбрід перейти, ніяк до нього не дотягнешся. Не впізнаю вас! — сердито, на «ви», закінчив Серпілін. Але вслід за цим хоч і похмуро, а потиснув командирові дивізії руку. — Бажаю успіху.
Від’їжджаючи, почув, як майже слідом за ними рушив і Тализінів віліс.
Синцову завжди бувало шкода людей, що потрапляли в незручне становище. А на посаді ад’ютанта часто бачиш, як люди почувають себе незручно. Правда, Синцов устиг помітити, що й сам Серпілін не любив, коли підлеглі опинялись перед ним у незручному становищі. Почувши неправдиве повідомлення чи марнослівну обіцянку — враз усе виправити! — він кривився від цього і хитав головою, мов кінь, якому ліз у ніздрі гедзь, і на лобі в нього набухала жила, іншим часом непомітна.
Поки добиралися від Тализіна до Кирпичникова, над головами знову пройшли штурмовики. Серпілін висунувся, і Синцов лічив разом з ним: одна шістка «горбилів» поверталася в повному складі, а в другій не вистачало двох літаків.
Кирпичникова на його колишньому командному пункті не застали. Він нещодавно виїхав на новий, щойно підготовлений йому вже за річкою Рестою, як доповів Серпіліну капітан-сапер, який залишався на попередньому командному пункті.
— Дорогу вперед знаєте? — спитав Серпілін.
— Командир корпусу залишив, щоб привести вас туди, коли поїдете.
— А що він, сумнівається, чи що? — всміхнувся Серпілін. — Куди-куди, а до командира корпусу добратися нам за законом належить. Потісніться там, — кинув він через плече і, наказавши офіцерові лізти у віліс, почав по дорозі розпитувати його, як у них відбувалося форсування річок, що затримувало. Заради цього розпитування і посадив сапера до себе.
Капітан відповідав чесно, що Проня й Бася далися важко, а через Ресту, там, де він був, навіть самі не помітили, як перескочили. Мабуть, випередили в межиріччі німців, що відходили од Басі, й потрапили під їхній вогонь тільки на тому березі.
— Ну, це вони вже з глибини резерви підтягли, — сказав Серпілін. — Ось у тому й суть, що ви німців випередили. А ті, хто промарнував час, — ті й утретє під вогнем переправлятимуться! Понтонно-мостового батальйону не бачили, ще не підійшов до вас?
— Особисто я не бачив, товаришу командуючий. Може, пропустив, не помітив.
— Такого господарства не помітити важко. Отже, ще на підході. — Серпілін звелів Прокудіну пересісти в задній віліс, зв’язатися по рації з штабом армії і з’ясувати, де зараз перебуває понтонно-мостовий батальйон, який наказано послати в розпорядження Кирпичникова. — З’ясуєш — доженеш нас.
Прокудін виліз, а Гудков погнав віліса далі.