Синцов, коли Серпілін відіслав Прокудіна, подумав, що вони скоро будуть у Кирпичникова, — там телефон — чому не подзвонити звідти? Але потім зрозумів, що Серпілін хоче перевірити, як справа з понтонно-мостовим батальйоном, раніше, ніж доїде до командира корпусу.
Серпілін взагалі любив радіо; і сам їздив завжди, маючи на другому вілісі рацію, і привчав усіх, до кого їздив, користуватися радіо. Знаходив приводи нагадувати про його існування.
Жартома називав начальника штабу армії Бойка фанатиком зв’язку, але сам був таким самим, як він. А якось, згадавши при Синцові про сорок перший рік, сказав: «Коли б нам тоді в усіх ланках надійний радіозв’язок та до того радіозв’язку — звичку ним користуватися, — набагато б важче німцям довелося з їхніми кліщами і клинами.
Половину пообрубували б, знаючи один про одного, де хто перебуває. І хто тепер, маючи радіозв’язок, погано його використовує, той сам себе обкрадає».
Серпілін сидів попереду і пригадував, як Тализіи зніяковів, що він його випадково застав далеко від передової. «Цікава все-таки наша психологія: чим далі добиратися до нас начальству, тим сміливіше дивимось йому в очі! Застанеш якогось командира дивізії на найвищому місці в окопчику на передньому краї, і хоч воює невдало і треба б дати йому прочуханки — заслужив! — а щось стримує: от він де, виявляється, сидить! Поки до нього добирався, сам страху натерпівся!»
Серпілін помітив, що їх наздоганяє другий віліс, і сказав Гудкову:
— Зупиніться.
Прокудін пересів і доповів:
— Відповіли, що понтонно-мостовий батальйон іде за графіком.
— Хто відповів?
— Начальник інженерних військ.
— Тоді справа надійна.
Командний пункт Кирпичникова був на пагорбі, на тому боці річки, за півкілометра від нового мосту, через Ресту, який нещодавно закінчили сапери і яким ішли зараз важкі артилерійські системи на гусеничному ходу.
Вийшовши з віліса, Серпілін побачив на пагорбі повернені в наш бік окопи. Кирпичников, виявляється, використав під командний пункт один із захоплених з ходу вузлів німецької оборони, куди німці так і не встигли сісти.
На новому командному пункті все було вже влаштовано; в одному укритті для машин стояв знайомий штабний автобус Кирпичникова, змонтований на «студебекері» і пофарбований маскувальними плямами; була й зенітна оборона: зчетверені установки на вантажних машинах та ерлікони. Саме приміщення командного пункту було обладнане, як завжди у Кирпичникова, винахідливо й розумно.
Тут був німецький бліндаж, але його розширили, зверху накрили брезентом і маскувальною сіткою, а всередині поставили стіл і складані табуретки.
Коли Серпілін увійшов, Кирпичников сидів спиною до нього й лаяв когось на тому кінці проводу, грюкаючи кулаком по столу так, що підскакував телефон. «Прикладав», як він сам любив висловлюватися.
— А я на місці командуючого інакше з вами поговорив би. І самі ззаду сидите, і війська вперед не йдуть!
Ганьба! З ночі всього на два кілометри просунулись. Де у вас сором і совість? Я вас питаю, хоч крапля совісті у вас залишилась?
Кирпичников обернувся і підвівся назустріч, все ще тримаючи трубку. Хотів покласти її, збираючись доповідати, та Серпілін махнув рукою:
— Закінчуйте.
— Ще раз повторюю: ганьба вам! — не знижуючи тону в присутності командарма, голосно й люто крикнув у трубку Кирпичников. — Якщо до вечора не виконаєте завдання дня, порушу питання про усунення від командування дивізією. В мене все!
Він ледве стримався, щоб не кинути трубки. Серпілін мовчки дивився на нього, на його зле обличчя з червоними плямами на вилицях, потім повільно обернувся. Прокудін і Синцов, що переступили були поріг, зрозуміли й вийшли.
— Кого це ти усувати зібрався? Чи не Тализіна?
— Усувати чи не усувати, а пристрашити довелося.
Другий день препогано діють!
На обличчі в Кирпичникова ще й досі був злий вираз, з яким він говорив по телефону.
— Усю справу псує, від усіх одстав, — додав він збудженим голосом, не намагаючись погамувати свого роздратування, а може, й не вважаючи за потрібне.
— А ти не припускаєш, що один швидше від іншого йде не завжди лише за рахунок власної доблесті? — спитав Серпілін. — Може, в німця там, навпроти Тализіна, ближче до Могильова, більше силоньки, ніж проти інших твоїх дивізій. Але суцільної оборони в німця й там немає. Проміжки є! І Тализін діє невинахідливо. Про що йому й сказано. Був у нього по дорозі. Не прямо з тебе почав.
— А він саме на свій спостережний пункт приїхав і доповідав мені, за що ви його лаяли.