Дізнавшись про ці спроби, він не завагався й не відмінив свого розпорядження корпусам Миронова та Кирпичникова — просуватись, як і просувалися, на захід, до Березіни. Не піддався і першому бажанню повернути ліворуч, у тил Могильова, хоча б одну з дивізій Миронова.
Не став плутати карти командирові корпусу, роздвоювати його увагу.
Але сто одинадцятій дивізії, яка залишилась у резерві армії й яку ще раніше, вдень, зрушив з плацдарму слідом за танкістами, наказав пришвидшити просування, стати позаду рухомої групи обличчям до Могильова і в разі чого теж вступити в бій.
Чуття підказувало, що німці не зіпхнуть танкістів ні з Мінського, ні з Бобруйського шосе. Та чуття чуттям, а береженого бог береже. Те, що візьмемо Могильов на кілька годин пізніше, ніж наказано, тільки-но візьмемо — спишеться. Тим більше, що, судячи з останньої розмови з Бойком перед від’їздом від Миронова, вже третина міста в наших руках. А от якщо дозволимо хоча б частині німців вирватися з Могильова, тут і сорому не збудешся, і сам собі не простиш!
Дивлячись на дорогу, якою вчора пройшла рухома група, можна було візуально перевіряти по ній учорашні донесення полковника Галчонка. Одне за одним на шляху поставало те, що було в них перелічено. Спочатку в око впало кілька спалених німецьких бронетранспортерів і три розбиті штурмові гармати «фердинанд» — перший німецький заслін, по якому вдарив Галчонок після того, як рвонув з плацдарму.
Потім на схилі пагорба з’явилась розбита, розтрощена танками позиція німецької протитанкової батареї. Одна покинута гармата стирчала хоботом догори, мов зенітка, інші були розкидані, перевернуті догори колесами. За ними простяглося поле, яким, не всидівши в окопах, почав відступати німецький піхотний заслін, що його застали танки просто на полі.
Ніхто нічого, звісна річ, ще не прибирав, усе так і лишилось, як було вчора вдень…
Далі, через проміжок на кілька кілометрів, дорогу захарастило те, що лишилося від німецької артилерійської колони, яку застигнуто на марші.
Ще через два кілометри доїхали до перехрестя з польовою дорогою, якою просувалися вчора на захід німецькі тили. Як доповідав Галчонок — близько ста машин, так вони й стояли на цілий кілометр уздовж цієї польової дороги — і до роздоріжжя, і після нього. Танки, мабуть, вийшли сюди віялом і разом ударили по всій колоні. Відкриті й криті грузовики, штабні автобуси й легкові машини — все згоріле й понівечене.
Колона була довга, але на роздоріжжі танки розчистили в пій прохід, розкидавши на боки рештки розбитих машин.
— Чи це не їхня похідна друкарня? — спитав Серпілін у Синцова, дивлячись на перевернений автобус, біля якого були розкидані ящики з свинцевими пластинками, що тьмяно поблискували.
— Так, набір валяється, — підтвердив Синцов.
— Запиши й подзвони потім до політвідділу, — може, їм згодиться. А то пропадає добро! — сказав Серпілін і знову скоса глянув на дорогу: на одному з грузовиків німці везли продовольство — в пилюці було розсипано рис, схожий на нерозталий град.
За роздоріжжям, на пагорбку, стояла розтрощена зенітна батарея. Тут німці встигли приготуватися, вели вогонь по танках прямою наводкою. Шлях рухомої групи і раніше був позначений нашими згорілими машинами.
Але їх було небагато, давалася взнаки раптовість удару.
А тут на якісь хвилини перевага раптовості, мабуть, виявилась за німецькими зенітками, — вони не розгубилися, — й ось результат: одразу чотири згорілі танки, скупчено, недалеко один від одного.
Усього, судячи з донесення Галчонка, до самого виходу на Бобруйське шосе рухома група втратила одинадцять машин. Не так багато, як зіставити з наслідками.
Але чотири з них укупі тут, перед цими зенітками!
Галчонок доповідав тільки про згорілі. Про пошкоджені поки що не доповідав. У таких випадках певний себе командир поспіху не виявляє. Вдасться відновити своїми силами — відновить, не вдасться — ще встигне повідомити.
Трапляються й, навпаки, любителі якнайшвидше і якнайголосніше послатися на свої втрати, щоб потім, у разі невдачі, лишився документ: зазнаю втрат, прошу допомоги, доповідав, не допомогли — от і зазнав невдачі! Та Галчонок до таких не належав.
Невдовзі мало показатись і шосе Могильов — Мінськ.