Роботи штурмовиків тут, на ділянці рухомої групи, сьогодні зранку не планували. Майже вся авіація фронту працювала на півночі, там, де, переслідуючи німців, ішли до Березіни правофлангові корпуси Кирпичникова і Миронова, а сюди її могли викликати тільки в разі критичного становища. Нічого не вдієш, над кожним солдатом по літаку все одно не буде…
— Як у вас, ще тихо? — спитав Серпілін.
— Тихо. Поки висувалися, чули, вже в темряві, звуки бою, а прийшли— все скінчилося. Самохідки й сапери без нас німця зупинили.
— На Бобруйському шосе проти ночі також намагався прорватися, знаєш про це?
— Знаю. Ільїн там разом з танкістами воював, одразу мені доповів.
— Отже, хоч тимчасово й підпорядкований іншим, тобі доповідати не забуває! З командиром рухомої групи зв’язок маєш?
— І зв’язок маю, і їздив до нього сьогодні. Познайомився й поле бою оглянув. Вони там, на Бобруйському, не менше, ніж тут, навергали.
— Про що з ним домовились?
— Домовились, щоб самохідний полк залишив переді мною тут, на цьому шосе. А там, на Бобруйському, попросив мене, щоб я щільніше підтримав артилерією. Вважає, що німець, мабуть, ще раз на Бобруйськ прориватиметься.
— Можливо! За словами полонених, у них штаб армії був там, у Бобруйську, — сказав Серпілін. — Де командир самохідного полку?
— Попереду, в лісі, кілометр звідси.
— Зв’язок маєш?
— Маю, — сказав Артем’єв. — Тільки треба назад повернутись, до мене на КП.
— Як маємо назад повертатися, краще вперед, — сказав Серпілін. — Тим більше — по телефону все-таки гірше видної Сідай у свого віліса, показуй дорогу, я за тобою. — І, обернувшись до Синцова, наказав — Синцов, сідай до полковника. — Помітив, що Синцов з Артем’євим перезирнулись, як добре знайомі люди, і згадав розмову напередодні наступу, що вони свояки. «Нехай проїдуться разом. При командармі не дуже поговориш!»
— Як живеться, Пашо? — спитав Синцов, сівши у віліса позаду Артем’єва.
— Поки що кепсько, — мовив Артем’єв. — Чи будемо діяти, невідомо. Може, й без нас обійдуться. Добре, хоч Ільїн учора повоював! Під чужою командою, а все-таки наш полк! Усе інше — нормально! Від Надії вчора листа одержав. Запитує про тебе — як поживаєш?
Синцов промовчав. Коли після повернення з Москви зустрівся випадково з Артем’євим, що приїздив до штабу армії, нічого, звісно, не сказав йому про те, що бачив у нього вдома. Навіть зрадів, що зустріч така коротка, менше довелося кривити душею.
І тепер, коли Артем’єв заговорив про Надю, Синцов був радий, що вони майже одразу завернули й зупинились у лісі.
Артем’єв вискочив і пішов назустріч Серпіліну.
Командир самохідного полку спав у наметі. Було чути, як його будять: «Вставайте, товаришу підполковник, командуючий прибув». Серпілін стояв перед наметом і чекав. Артем’єв поквапився пояснити, що командир самохідного полку не просто так валяється, а, мабуть, ліг, ослабнувши від втрати крові. Вчора йому осколком цілий клапоть з передпліччя видерло, глибоко, до кістки.
Підполковник вискочив з намету вдягнений і підперезаний, у шкірянці з польовими погонами. Проте гімнастерки під нею, здається, не було: надягнув просто на білизну.
Доповідаючи, насилу тримав руку біля козирка.
— Вільно, опустіть руку. Поранені, а в донесенні командира рухомої групи не читав про це! Ви йому не доповідали чи він мені?
Серпілін з насмішкуватим співчуттям дивився на підполковника: як викрутиться? Як би не відповів, усе одно погано! Сказати «не доповів» — взяти провину на себе.
А сказати «доповів», звалити на іншого — теж недобре!.
— Так точно! — дивлячись в обличчя Серпіліну, після секундного вагання відрубав підполковник.
Серпілін засміявсь і, скинувши вдавану суворість, сказав Артем’єву:
— На вигляд підполковник Гусєв з ніг не валиться, але там, по дорозі, я обігнав, підходить твій медсанбат. Надішли все-таки сюди, просто на позиції, Нікольського Павла Павловича. Він у вас і тепер?
Артем’єв підтвердив, що провідний хірург медсанбату той самий, що був при Серпіліні.
— Нехай огляне підполковника Гусєва і вирішить його долю. Бо в Гусєва за штатом у полку лікар один, і той, мабуть, у жмені в командира. Який висновок накаже йому написати Гусєв, такий і напише. А все інше, крім свого поранення, доповів точно? — не перестаючи усміхатися, запитав Серпілін у Гусєва. Йому подобався цей підполковник у шкірянці, молодий, певне, сміливий та беручкий, і, незважаючи на поранення, щасливий з того, що вчора зробив.