Ця діяльність уже давала перші наслідки. Праворуч, з узлісся, по німецьких танках вели вогонь дві полкові гармати, а ще далі праворуч — ціла батарея.
Ззаду, з глибини, вже почали пристрілку по німецьких батареях наші стодвадцятидвохміліметрові гармати.
Вчора під час нічного бою в німців ішли тільки танки й самохідки, німецька артилерія не виказала себе, і тому її не засікли. Засікали тепер. Били не по танках, а саме по вогневих позиціях німців, щоб задушити німецьку артилерію, залишити танки без підтримки.
Розриви там, у глибині в німців, іноді було видно, а іноді лише чутно. Снаряди падали за дубовим гаєм.
Колись у Серпіліна стояв там на вогневих позиціях один дивізіон. Певне, й німці обрали саме це місце. І тепер їх там шукають, намагаються накрити.
А двома гарматами ведуть вогонь по елеватору, запідозрили, що там німецькі спостерігачі. Цілком можливо, що й так! Але поки що снаряди лягають то ліворуч, то праворуч, знову ліворуч, знову праворуч. Ось нарешті один влучив у башту і ще один — униз, під корінь. «Непогано», — схвально подумав Серпілін.
А полкові гармати все б’ють по танках, але дистанція ще велика, і хоч, мабуть, є і влучання, та поки що безрезультатні. Задимів тільки один танк. А німецька артилерія, хоч тепер уже засікли її вогневі позиції й б’ють по них, ще й досі веде вогонь, обробляє наш передній край. Правильно відчуває, що десь тут і піхота закопалась, і танки стоять. Хоче приголомшити, підготувати грунт для прориву, який своїм вістрям піде, очевидно, по дорозі.
— Синцов, — одірвався від бінокля Серпілін, — біжи до вілісів. Скажи, щоб не сиділи по машинах у готовності номер один, а сховалися. Бо стукне дурний снаряд — і тільки їх і бачили! Але дуже далеко хай теж не розповзаються. Тільки-но тут проясниться, поїдемо.
— Може, по рації повідомити, товаришу командуючий? — спитав Синцов.
— Кого і про що? Що бій зав’язався, вже доповіли.
А що ми з тобою тут перебуваємо — рятуйте наші душі! — поки що немає причин! Біжи й повертайся.
Серпілін провів очима Синцова, що побіг ходом сполучення, і всміхнувся. Йому самому спало на думку додатково, ще й по своїй рації, зв’язатися з авіаторами. Але подумав і відмовився від цієї думки. Було в ній щось неприємне йому: «Побачив, як повзуть на тебе німецькі танки й штурмові гармати, попав під вогонь артилерії — і дублюєш уже зроблене, квапишся скоріше побачити над головою штурмовиків, щоб вони тебе прикрили!»
А там, попереду, німецькі танки й штурмові гармати все наближались і наближались не стріляючи. Колись, було, починали стріляти раніше, поспішали ще здалеку примусити нас здригнутися!
А тепер поки що не стріляли, давали викладатися артилерії; а самі берегли снаряди для близької дистанції, щоб під прикриттям вогню артилерії підійти впритул і розтрощити все живе.
Але й наші також з танків, поставлених у лісі в засідках, вогню поки що не ведуть, не виказують себе. Теж витримують характер, хочуть підпустити ближче.
А артилерія лупцює по німецьких позиціях щосили — два дивізіони б’ють! Третього поки що не чути, а два б’ють! І німецький вогонь слабшає. Або розбили їх батареї, або змусили міняти позиції.
— Товаришу командуючий! Дозвольте доповісти!
Серпілін опустив бінокль і обернувся до Галчонка.
Галчонок доповів, що артилеристи стріляють двома дивізіонами по вогневих позиціях німців, а третій дивізіон переміщується. Зважаючи на те, що німці все ж таки кинули в бій чимало техніки, командир сто одинадцятої дивізії наказав цьому дивізіону негайно стати на пряму наводку за спиною в танкістів на шосе Могильов — Бобруйськ, на випадок, якщо частина німецьких танків і самохідок прорветься далі. І дивізіон «ересів» перекидає — бити по живій силі.
— Отже, не покладається на тебе, що ти німців стримаєш?
Галчонок ледь помітно знизав під шкірянкою плечима. Хоч і сподівався сам стримати німців, але дії командира дивізії теж вважав правильними. Не став запевняти командуючого, що стримає сам, як зробив би на його місці інший, а доповідав далі. Доповів, що рубіж за шістсот метрів звідси пристріляно сьогодні перед світанком двома дивізіонами і, тільки-но німці підійдуть до нього, артилерія перенесе свій вогонь туди.
— Товаришу командуючий! — після короткої паузи сказав Галчонок, і повіка в нього помітно сіпнулась!
Здавалося, не може на такому обличчі сіпнутися повіка, а сіпнулась! Як видно, його все-таки нервувала присутність тут, в окопі, командуючого армією. — Ми наказ виконаємо. А вас усе ж таки прошу сісти в мій танк і поїхати на командний пункт сто одинадцятої дивізії.