А Могильов, про який останніми днями стільки говорилося, що здавалось, саме це слово висить перед тобою в повітрі, залишився позаду, в минулому. І за новою розмежувальною лінією, навіть не в смузі твоєї армії, а в сусіда ліворуч. І його дивізія там залишиться, і його комендант! А тебе націлили прямо на Мінськ.
Хоча шосе Могильов — Мінськ звідси, від краю села, за два кілометри, все одно чути, як ревуть на об’їздах грузовики. Цілу ніч ідуть і війська, й техніка, й тили.
А шосе — тільки назва! Власне, поліпшений путівець, який німці при відступі й розгрузляли, й загатили своєю розбитою з повітря та з землі технікою; вся дорога — від початку до кінця самі об’їзди…
Генералів у Могильові взяли тільки двох — командуючого укріпленим районом і командира дивізії. Кажуть на допитах, що вчора, коли замкнули кільце оточення, генералів було п’ять. Одного пораненого вночі вивезли «шторхом» з могильовського аеродрому до Мінська. Долетів чи ні — невідомо. Другого наші штурмовики спалили на дорозі в машині. А ще про одного самі не знають, де він подівся. Вважають, що загинув десь під містом.
Можна повірити! Бувало, що й ми не знали.
Досадно, певна річ, що обох генералів узяв не ти, а сусід ліворуч. Коли вдень розітнули місто навпіл, а потім ще раз переполовинили, генерали виявилися в тих кварталах, які брав сусід.
Коли потім зустрілись у Могильові, сусід сказав про командира німецької дивізії, що той свого часу, командуючи полком, брав участь у взятті Могильова, признався в цьому розвідникові.
— Який полк? — запитав Серпілін.
Сусід покликав свого розвідника, щоб назвав полк.
— Правильно, — сказав Серпілін, — брав участь. У мене перші за війну полонені були з того полку.
Така подія, як перші полонені, западає в пам’ять надовго.
— Отже, саме з тобою бився, — сказав сусід. — Я їх ще до штабу фронту не відправив, — може, поговориш з давнім знайомим?
Серпілін відмовився. Була спокуса, та була й незручність. Чого ж допитувати чужих полонених? А чуда ніякого немає: був німецьким полковником, командував полком, брав Могильов. Потім став генералом — командував дивізією на цьому самому напрямі. Спочатку йшов уперед, потім назад.
Коли й є чудо, то в нас самих. Як усе-таки витримали, знесли їхній перший удар? Як не дали їм увійти в Москву? А все подальше — закономірне! Хоч є, звісно, й процент випадковості — що тобі випало на долю визволяти саме Могильов, який тоді залишив. А щодо іншого, у всіх, хто живий з сорок першого року, хоч як їх перетасовувала війна, почуття однакове: кожний згадує тепер, наступаючи, де він був тоді й що залишав…
Сусід заквапився до комендатури, перевірити, як там розгортається комендант міста, якого він призначив, а Серпілін зустрів Батюка, що приїхав подивитись, яке воно є, взяте військами його фронту місто Могильов.
Розмова з Батюком підтвердила припущення Серпіліна про подальший рух армій на Мінськ.
І раніш, і сьогодні, коли ще на кілька годин відсунулись строки взяття Могильова, Батюк натискав лише на це. Не злазив з цієї теми і по телефонах, і коли приїздив. А тепер, коли Серпілін доповів йому останні дані щодо просування Кирпичникова, який за день уже пройшов двадцять верст і дав слово до ночі передовими загонами форсувати річку Друть на півдорозі до Березіни, Батюк не повертався до колишніх докорів за Могильов, не лічив, скільки кварталів узяв ти і скільки сусід…
Про це мови вже не було. Було мовчазне визнання того, що ти правильно діяв і сьогодні зранку, і до цього, коли натискав на просування своїх правофлангових корпусів на захід, до Березіни.
Документа ще не було, його очікували з години на годину. Але Батюк, який не любив напускати туману, тим більше зі своїми командирами, одразу, коли зустрілись у Могильові, сказав Серпіліну, що його вже попереджено по ВЧ, — їхньому фронту у взаємодії з сусідами передбачено розвивати успіх прямо на Мінськ!
— Як ти й передчував, — сказав Батюк. — Думаєш, я не бачив? Бачив. Я з нього стружку знімаю, що затягнув з Могильовом, а він собі й оком не моргне, вже про Мінськ думає.
— А ви самі хіба не думали, товаришу командуючий? — спитав Серпілін.
— Моє становище простіше. Мені хоч яка армія візьме Могильов, обидві мої! А ти характер у цьому ділі показав — не перенервувався! За Могильов лаяв тебе, а за те, що про завтрашній день встигав думати, хвалю!