Серпілін сів до столу, зняв з чайника ушанку й серветку, сам налив собі склянку чаю і раптом одсунув від себе.
— Пробачте, але ще кілька слів для ясності.
— Ну що ж, послухаємо, чого ще нам бракує для ясності, — спробувала пожартувати вона.
Він не відповів на її жарт і сидів з серйозним виразом на обличчі.
— Знаю, що наговорив вам багато прикрого. Але при всій моїй глибокій повазі до вас нічого з того, що я сказав, назад забрати не можу.
— І не беріть, — мовила вона. — Почула од вас мало веселого, це правильно. Та на веселе я й не сподівалась.
І не думайте, що зробили для мене якісь особливі відкриття. До більшості з них я сама прийшла. Не зразу, правда. І заговорила з вами про все це не через жіночу слабкість, а теж, як ви кажете, «для ясності». Так от «для ясності»: я вже давно існую сама по собі. «Самотнє дерево», як кажуть топографи. Зрозуміло вам? І коли ви відсунули од себе склянку з таким виглядом, ніби хотіли сказати мені щось таке, після чого нам з вами й чаювати не можна, мені захотілося відповісти: ну гаразд, пийте.
Вони пили чай і мовчали, відчуваючи водночас і полегшення, і втому. Зараз, коли ця розмова лишилась позаду, здавалося, що вона не могла бути іншою, ніж вийшла.
А насправді вона могла бути й іншою, як усяка інша розмова, в котрій досить було лише в одному місці не зуміти або не наважитися зрозуміти одне одного, щоб далі все пішло колесом, якого вже не повернеш назад, Навіть спільними зусиллями.
— Чого це вам спало на думку, що я дворянського роду? — допивши чай, спитав Серпілін.
— Є у вас щось справді військове, ніби ви, крім усього, ще і з дитинства в цьому виховані.
— «Крім усього», — всміхнувся Серпілін.
— Чого смієтесь?
— Подумав: невже на тридцятому році моєї власної військової служби щось потрібно ще й «крім усього», щоб я став ще більш військовою людиною, як є? Відтоді як запровадили погони, іноді помічаю в розмовах зайву розчуленість перед нашим старим російським офіцерством. Не поділяю. Воно різне було. І злаки, і плевели. Уже хто-хто, а я, як фельдшер, усякого надивився… Недавно почув від одного розумника про командуючого тим фронтом, де я раніше був, що, мовляв, він дуже інтелігентна людина — чого не заперечую, — але чому? Бо він, бачте, ще в царській армії прапорщиком був! Виявляється, те, що він після цього нашу Академію Фрунзе закінчив, у Червоній Армії ще в мирний час дивізією й корпусом командував, а на цій війні — армією й фронтом і таку операцію провів, як у Сталінграді, — все це ще не доводить, що він інтелігентна людина! А ось те, що прапорщиком у царській армії був, — оце воно! Ну нехай би я від якогось лейтенанта це почув, а то ж від людини зрілого віку!
— До речі, — засміялась вона і раптом вирішила сказати йому про це, — від сьогодні я теж людина зрілого віку. Рівно сорок.
Він подивився на неї так, ніби вона пожартувала, надто вже несподіваними здались йому її слова.
— Це серйозно. Навіть од синів тиждень тому два листи одержала. Написали заздалегідь, щоб не запізнитись. Як пошта йде, відомо. І не біжіть по свій коньяк, знаю, що він у вас є, але сьогодні я не хочу. Іншим разом і з іншого приводу.
— Дуже вдячний вам, що покликали в такий день, — помовчавши, сказав Серпілін. — Поздоровляю вас.
Вона думала, що він зараз поцілує їй руку, але він чомусь не поцілував.
— Це не мені, а вам спасибі, що прийшли, — сказала вона. — Крім вас, нікого не хотіла сьогодні бачити, нікому і не сказала. Синів, звичайно, хочу бачити ще більше, ніж вас, але це неможливо. Напишу тепер їм, як вас приймала у себе і напувала чаєм з печивом!
Вона вирішила перевести всю цю розмову про свій день народження на жарт, а вийшло навпаки; Серпілін несподівано для неї спитав:
— Напишете синам, що я у вас був?
І вона зрозуміла з виразу його обличчя, що він подивився на те ж саме зовсім з іншого боку, ніж вона.
— Напишу, — відповіла вона так само серйозно, як він спитав. — Я їм завжди пишу про все важливе в моєму житті.
— Для мене це теж важливо, — сказав Серпілін.
— А я зрозуміла це, — мовила вона. І після цього так довго мовчала, ніби вийшла з кімнати, ніби її тут і не було.
Згадавши про її молодшого сина, який нещодавно вступив до артилерійського училища, Серпілін заговорив про те, про що вже розмовляв сьогодні з Батюком, — про введення роздільного навчання для хлопчиків і дівчаток.
Спитав, що вона думає: чи це багато дасть з погляду фізичного виховання.
— З погляду фізичного виховання, може, це й добре, — відповіла вона, — а з усіх інших мені не подобається.
— Чому?