— Черненко, — сказав Львов своїм уривчастим голосом. Нічого не додавши, втупив очі в блокнот, написав синім олівцем за цифрою «один» і дужкою «Черненко» і лише після цього, звівши очі, спитав — Якої ви про нього думки?
Бригадний комісар, а тепер полковник, Черненко був перед очима в Захарова уже два роки підряд, з того дня, коли прибув до армії. В сорок другому, під час відступу, замінив убитого начальника політвідділу, а на другий день його самого поранило навиліт у шию, але він залишився в строю і потім ще двічі за ці два роки знову лишався в строю, діставши ще два, правда, вже не такі тяжкі поранення.
Захаров знав Черненка як облупленого, знав його достоїнства і його вади: його грубість, і хоробрість, і запальність, його ненависть до писанини, його здатність найпростішими словами підняти людей на подвиг і його нездатність планомірно доводити до їхньої свідомості якусь хитромудру директиву. Черненко був невтомний у боях, лінивий у дні затишшя і мав звичку рятуватись од начальства на передовій.
Захаров вважав, що Черненко — золота людина з великими вадами. Таку людину легко усунути, але важко замінити.
Коли б оце перед Захаровим був не Львов, а хтось інший, здатний зрозуміти, як може поєднуватися в людині — що вона і така золота і така трудна, Захаров, як на свій характер, виклав би все, що думав про Черненка.
Але Львов, Захаров був певен, зрозуміти цього не міг, і тому Захаров насторожився й сухо відповів, що Черненко своїй посаді відповідає.
— Невже цілком? — спитав Львов.
І заходився перелічувати Черненкові гріхи: байдужий до того, як виходить у їхній армії газета, не розуміє її значення; дуже багато перекладає на плечі заступника, навіть останню нараду політпрацівників за наказом проводив не сам: доручив заступникові, а сам тим часом вештався десь у тилах армії. Політдонесення підписує як заманеться — то підмахує, не читаючи, то викреслює з них негативні факти, котрі, на його думку, не варті уваги, а насправді показові.
Слухаючи все це, Захаров подумав, що тоді, вночі, просидівши дві години у Львова, Бастрюков часу марно не гаяв: не тільки виклав йому гріхи свого начальника, а й устиг познайомити зі своїми простирадлами — з чернетками політдонесень, які потім скорочував Черненко.
— Про вади в роботі — правильно, товаришу генерал-лейтенант, — сказав Захаров, добре знаючи, що Львов полюбляє, коли його називають не генерал-лейтенантом, а «товаришем Львовим», але не хотів робити йому такої приємності. — А про вештання по тилах — неточно: не вештався по тилах, а з відома Військової ради відвідував заняття, коли ми людей у тилу до танків привчали. І сам з ними в окопах сидів, показував, що це не так і страшно… Лишаюся при своїй думці. Про хиби в його роботі говоритиму з ним, а в цілому вважаю — посаді своїй відповідає.
— Мати свою думку — це добре, — сказав Львов. — Людей, які швидко міняють свою думку, не поважаю. Але думка має грунтуватись не на впертості, а на фактах. А з наведених фактів ви поки що спростували тільки один.
— Є й інші факти, товаришу генерал-лейтенант. Три ордени Червоного Прапора, три поранення, не залишаючи переднього краю. Якщо досі ще не Герой Радянського Союзу, то тільки тому, що політпрацівникам присвоюють звання не густо, самі знаєте. А то вже був би! Армія подавала. У бойовій обстановці — завжди в частинах, де найнебезпечніші ділянки. Факти промовляють за нього.
Сказавши все це, він думав, що Львову, який цінить особисту хоробрість і не терпить боягузів, трудно буде заперечити. Але Львов заперечив:
— Буває й так, товаришу Захаров, що, здавалося б, усі факти за людину, а посаді ця людина все-таки не відповідає. І ті самі факти матимуть іншу ціну, якщо перемістити цю людину на іншу посаду. От і подумайте: чи не краще перевести Черненка на посаду замполіта корпусу? Буде й ближче до передової, і далі від тої сфери діяльності, з якою в повному обсязі не справляється. А на його місце висунемо іншого. Або ми вам дамо, або у вас пошукаємо — знайдемо.
Щодо «вам дамо» — це так собі, слова. А щодо «у вас пошукаємо — знайдемо» — було зрозуміло, і де пошукаємо, і кого знайдемо. Пошукаємо й знайдемо Бастрюкова.
Звичайно, якщо Черненка перевести в замполіти корпусу, він од цього не заплаче. І добре воюватиме, і в душі нічого не затаїть. Але ж Бастрюкова замість нього на політвідділ — на це рука не піднімається! «Чого-чого, а цього не буде! — вирішив Захаров. — Кістками ляжу, а не дам! Ач який, устиг уже, наскрипів!» — згадав він про рівний, скрипучий голос Бастрюкова й сказав:
— Товаришу генерал-лейтенант, заступників командирів корпусу у нас два, і обидва на своєму місці. І начальник політвідділу армії, як я вважаю, на своєму місці. Переміщувати його не бачу підстав.