— Не подумав про це, — відповів Серпілін.
Насправді ж думав, але не захотів, щоб батько приїздив до нього разом з мачухою.
— Значить, вирішив про мене, що й сам, без старої, доїду, здоров’я дозволить, — зауважив батько з відтінком самовдоволення. — Панька мені каже, що всихати почав, а так я ще дужий. А вона стара стала, вже не та, що була, слабує, — сказав таким тоном, що й не зрозумієш: чи жаліє її, чи радіє, що, незважаючи на її молодший вік, першою хворіти стала вона, а не він.
Серпілін дивився на батька і думав, що той усе-таки змінився менше, ніж можна було чекати за ці вісім років, а з них же три роки війни. Обличчя в батька було ще міцне й здорове, з ліловим старечим рум’янцем на туго натягнутих вилицях; тільки круг очей усе в зморшках, але очі ті ж — маленькі, голубенькі, гостренькі, — так і не злиняли.
І голос у батька був той самий, знайомий — тоненький тенорок, без старечої тріщинки.
— Ще й досі співаєш? — спитав Серпілін, пригадавши, як іще замолоду і в немолоді вже роки батько, як тільки вип’є, співав своїм парубоцьким, відчайдушним тонким тенором найрізноманітніших пісень — і старих сільських, і духовних, і задьористих солдатських, знаходячи особливе вдоволення в тому, щоб несподівано, до сторопіння, переходити від одної до другої.
— Тепер тільки й співати, — сказав батько.
Серпілін, сердячись на себе, подумав: «Справді, знайшов про що питати!» Але батько, виявляється, мав на увазі інше.
— Тепер не лише спирт, а й денатурат у аптеці під печаткою. На цілий день прийому хворих — отакеньку пляшечку дають!
Він показав двома пальцями, яка та пляшечка.
— Тут уже для себе, як не крути, не залишиш — совісті не пропили. А горілки — не з нашою кишенею. Та й самогонку гнати немає з чого. А на сухе горло які ж пісні?
І раптом високо й сильно, без єдиної фальшивої ноти, вивів:
Вивів — урвав.
— От перемогу здобудете, заспіваю вам де хоч — чи на криласі, чи на зборах. Коли ж усе-таки перемогу здобудете, га? — спитав батько раптом пошепки, немов про щось таємне, на що так само таємно мав відповісти Серпілін.
— Коли «расточатся врази», тоді й здобудемо, — відповів Серпілін словами з церковного співу, який запам’ятав з дитинства.
— Добре було б хоча б до тієї весни, — сказав батько. — А то знову коровами та жінками оратимемо.
Згадавши, як батько сказав про сухе горло, Серпілін відкрив чемодан і витяг почату пляшку коньяку.
— Може, вип’ємо з тобою?
— А закусити є? — спитав батько.
— Закуски нема. Закуска там, коли приїдемо.
— Там і вип’ємо.
Серпілін поклав пляшку назад у чемодан і знову сів до столу.
— Про наше життя ад’ютанта свого сповідав? — спитав батько.
— Те, що бачив і чув, розповів мені.
— Багато він чув! Попоїв, поспав, знову попоїв та й поїхав. Послухав би, як я, коли в домі жіноцтво тужить…
І став батько розповідати про те, коли та як у їхній дім надійшли одна за одною похоронні на всіх трьох зятів.
Перша похоронна була не похоронна, а просто лист від молодшої дочки, що вийшла за свого залізничника й жила разом з ним з тридцять дев’ятого року у Львові.
Його вбили на другий день війни, коли виганяв з депо паровози. Від неї прийшла листівка з дороги, з Тернополя, коли тікала з дітьми од німців. Тікала, та, видно, не втекла: листів за всю війну більш не було.
— Тернопіль визволили ще в березні.
— Читав, — сказав батько. — А листів нема. Може, куди в Німеччину загнали. Пишуть у газетах, що погнали багато людей!
І став розповідати далі спокійним, рівним голосом, як людина, що давно звикла й стомилась про все це думати.
Старшій дочці, тій, що була за кооператором, прийшло повідомлення, що її чоловік, старшина, пропав без вісті.
Тільки польова пошта, а де, звідки — так і не вичитали.
— Десь у Росії, а Росія велика, — раптом з несподіваною гіркотою сказав батько. — Якраз у страсну суботу одержали. Розговілися сльозами та й стали чекати: може, ще знайдеться — з одним на нашій вулиці так було.
Середній дочці, тій, що була за директором школи, похоронна прийшла минулого року, у вересні, і в листі все сказано: і де, і як загинув старший політрук, і де пам’ятник над братською могилою стоїть — хутір Юр’ївка, за десять кілометрів від станції Комаричі.