Арен дечого не второпав, однак йому й не хотілося розуміти все. Особливо тепер. Він і сам на коротку мить занурився у той "морок", про який говорив чарівник, і тепер йому анітрохи не кортіло згадувати про це. Чесно кажучи, він навіть побоювався заснути, адже йому знову міг наснитися той сон, у якому чорна тінь простягала Аренові осяйну перлину і нашіптувала: "Ходімо, ходімо..."
Аж раптом його думки різко змінили свій плин:
— Мій пане, а чому...
— Спи! — м'яко, але наполегливо відповів йому Яструб.
— Я не можу заснути, пане. Скажи, а чому ти не звільнив інших бранців?
— Звільнив. Я розбив усі кайдани на тому кораблі.
— Але люди Егре озброєні! От якби ти закував їх...
— Он як? Якби я закував їх? Насправді їх там було лише шестеро. Веслярі були такими самими рабами, як і ти. Гадаю, що зараз Егре і його людей уже або перебили, або закували в кайдани, щоби продати в рабство. Вибір я залишив за ними: битися чи укласти угоду. А мені бранці не потрібні.
— Але ж ти знаєш, скільки зла вони накоїли.
— То невже я повинен стати таким, як вони? Скористатися їхнім поганим прикладом? Нехай вони самі роблять свій вибір, а я нікому не дозволю втручатися у моє життя!
Арен мовчки міркував над почутим.
— Розумієш, Арене, — озвався трохи згодом Яструб, — ви, молоді, гадаєте, що кожен вчинок — це камінчик, який можна підняти із землі, кинути, а він або влучить у ціль, або пролетить повз неї. І на цьому його політ закінчиться. Але насправді, коли камінь піднімають, то земля стає трохи легшою, а рука, що тримає камінь, важчає. Кинутий кимось камінець впливає на рух зірок, і в залежності від того, влучить він у ціль чи пролетить повз неї, змінюється весь світ. Будь-яка дія впливає на Рівновагу всього сущого. Вітри і моря, сили землі, води і світла, як і все, що ними створено, і все, для чого існують звірі та рослини, все це влаштовано добре і правильно. І всі ці сили діють, так би мовити, всередині Світобудови, всі вони пов'язані Великою Рівновагою. Урагани і фонтани води, які вивергає величезний кит, падіння на землю сухого листочка і політ мухи — все це тісно пов'язано із Рівновагою Всесвіту. І оскільки ми наділені силою владарювати над світом і над іншими людськими істотами, то нам неодмінно належить навчитися чинити так, як відповідно до своєї природи чинять сухий листок, кит і вітер. Ми повинні навчитися берегти Рівновагу. Будучи розумними істотами, ми не можемо діяти бездумно. Маючи вибір, не можемо діяти безвідповідально. Мені, певна річ, не бракує сили для того, щоби когось покарати чи нагородити, але хто я такий, щоб дозволити собі гратися людськими долями?
— Але тоді виходить, — сказав юнак, дивлячись у зоряне небо, — що Рівновагу найлегше берегти, нічого не роблячи? Безперечно, людина має діяти навіть тоді, коли не знає всіх можливих наслідків свого вчинку! Якщо взагалі в цьому світі потрібно бодай щось робити...
— Не переймайся цим. Людині набагато легше зробити якийсь вчинок, аніж утриматися від нього. Ми й надалі будемо творити добро і зло... Але якби у Земномор'ї знову владарював істинний король, котрий, як у старі добрі часи, звертався би за порадою до чарівника, і якби саме мені довелося бути тим чарівником, то я б сказав йому: "Володарю, не роби нічого з того, що видається тобі шляхетним і доброчесним! І не роби нічого з того, що вважатимеш за корисне. Роби лише те, що маєш робити, і те, що не можна зробити інакше".
Щось у голосі Яструба змусило Арена подивитися на нього. Юнакові на мить здалося, що обличчя Архімага знову промениться чарівним сяйвом. Арен дивився на нього з любов'ю і страхом. "Наскільки ж він вищий від мене!.." — думав він. Одначе, придивившись уважніше, Арен врешті зрозумів, що це зовсім не магічне сяйво, не холодний ореол великої могутності торкався кожної риси Яструбового обличчя, а звичайне денне світло — щойно почало сходити сонце. І то була набагато могутніша потуга, ніж та сила, якою володів Архімаг. Та й літа не були до нього добрішими, ніж до інших людей. Глибокі зморшки поорали його стомлене обличчя. Чарівник позіхнув.
Отак спостерігаючи, дивуючись і міркуючи, Арен нарешті заснув. А Яструб сидів біля нього і дивився, як сходить сонце, — так іноді роздивляються коштовний камінь, аби знайти у ньому можливу тріщину чи пляму.
МОРСЬКІ СНИ
Перед полуднем Яструб угамував чар-вітер, і човен помчав далі на крилах природного південно-західного вітру. Праворуч невиразно виднілися пагорби південного Ваторту. Їхні далекі вершини здіймалися на обрії, нагадуючи блакитні хвилі туману серед справжніх морських хвиль.