Друга звалася Джоан Ворд. Вона й досі була дуже приваблива, хоч мала вже близько п'ятдесяти років. Тепер Джоан грала другі провідні ролі, здебільшого роль інтелігентної жінки, безпорадної матері приреченої дитини, або роль покинутої жінки, чия трагедія закінчується другим щасливим шлюбом. Або ж сміливої войовниці, що обстоює феміністичні погляди. Вона вийшла заміж за директора студії, що не скаржачись оплачував її кредитні картки, байдуже, з якими великими цифрами, і вимагав від неї тільки одного: бути господинею на численних ділових і товариських вечірках, які він улаштовував. Дітей вони не мали.
Третьою зіркою була Лоретта, що на той час стала провідною комедійною актрисою, яку запрошували зніматись в усіх безглуздих комедіях. Вона теж щасливо вийшла заміж за касову зірку пустоголових пригодницьких фільмів, що мало не цілий рік проводив на знімальних майданчиках за кордоном.
Ці жіночки затоваришували, бо їм часто доводилося зніматись в одній картині, вони разом купували манаття на Родео-Драйв і ходили на ленч до готелю «Поло лаундж» у Беверлі-Гіллз, де обмінювались заувагами про своїх чоловіків і свої кредитні картки. Щодо карток, то нарікань не мала жодна. Вони немов орудували лопатою в золотій копальні, а чоловіки ніколи не перевіряли їхніх рахунків.
Джулія лише скаржилася, що її чоловік дуже мало часу присвячує дітям. Джоан, чий чоловік мав славу відкривача нових зірок, нарікала на свою бездітність. Лоретта бурчала, що її чоловікові годилося б узятись за поважніші ролі. Та якогось дня Лоретта із властивою їй жвавістю проказала:
— Та годі нам лицемірити. Ми всі дуже щасливі і вигідно повиходили заміж за неабияких цяць. Нам, власне, не подобається тільки те, що чоловіки відсилають нас на Родео-Драйв, щоб менше відчувати свою провину за те, що вони сплять з іншими жінками.
Усі троє зареготали, бо то була правда. Потім озвалася Джулія:
— Я кохаю свого чоловіка, але він уже цілий місяць на Таїті знімає картину. І я знаю, що він не сидить на березі і не дрочить. Але я не хотіла жити цілий місяць на Таїті, тож він креше або свою провідну актрису, або якийсь місцевий талант.
— А це б він робив навіть тоді, якби ти жила з ним, — докинула Лоретта.
— Та хоч у мого чоловіка сперми менше, ніж у мурахи,— скрушно заговорила Джоан,— його прутень наче чарівна паличка. Як це виходить, що більшість його відкритих зірок — неодмінно жінки? Може, він визначає їхню придатність, дивлячись, скільки його прутня вони заковтують.
Жінки під ту хвилю були вже напідпитку: вони щиро вірили, що вино не містить калорій.
— Нам годі нарікати на своїх чоловіків, — рішуче проказала Лоретта. — Адже найвродливіші жінки світу впадають за ними. Наші чоловіки й справді не мають вибору. А чого ж тоді нам страждати? До дідька ті кредитні картки, краще порозважаймося.
Отож відтоді раз на місяць жіночки влаштовували собі священні дівочі ночі. Коли їхні чоловіки були десь далеко, — а таке траплялося частенько, — вони шукали нічних пригод. Оскільки більшість американців могли їх упізнати, їм доводилось прибирати іншої подоби. Цей клопіт виявився напрочуд легким. Жінки вдягали перуки, міняючи колір свого волосся й зачіску. Вдавались до макіяжу, потовщували або витоншували губи. Одягалися, наче жінки середнього класу. Вони применшували власну вроду, але це не мало великої ваги, бо, як більшість актрис, спромагалися бути незрівнянно чарівні. І вони втішалися своїми новими ролями, їм подобалось чути, як чоловіки оголюють перед ними своє серце, сподіваючись улягтися в їхнє ліжко, і то не марно. То був подих реального життя, герої були загадкові, а не покірні написаному сценарію. Й траплялися приємні несподіванки: щирі пропозиції шлюбу і справжнє кохання; чоловіки поділяли їхнє страждання, гадаючи, що вже ніколи не побачать їх знову. І захоплювались ними завдяки не їхньому прихованому статусу, а природженій чарівливості. Жінкам подобалося перевтілюватись. Інколи вони видавали себе за операторів комп'ютерних систем у відпустці, інколи за сестер-жалібниць чи зубних техніків, що відпочивають після чергування, інколи за працівниць зі сфери соціального забезпечення. Жіночки готувалися до нових ролей, читаючи про свої майбутні професії. Часом вони казали, ніби працюють секретарями в конторі адвоката, що опікується великим шоу-бізнесом у Лос-Анджелесі, й поширювали скандальні плітки про своїх чоловіків та інших приятелів-акторів. Вони пречудово розважались, але завжди десь за містом; Лос-Анджелес був надто небезпечний, бо там можна було наскочити на друзів, що легко впізнають їх, незважаючи на їхнє маскування. Жіночки виявили, що ризиковано з'являтись навіть у Сан-Франциско. Дехто з веселого чоловічого товариства, здається, відразу додивлявся, хто вони насправді. Отже, їхнім улюбленим місцем відпочинку став Лас-Веґас.