— Він що, недоумок? — запитав Джорджіо.
— Думаю, він хотів прославитись, — відповів Піппі. — Багатства йому не досить.
— А хтось іще причетний до цього задуму? — запитав дон.
— Якщо вони не матимуть жодних вісток від Конокрада, то злякаються, — запевнив Піппі.
— Авжеж, — потвердив Джорджіо.
— Чудово, — протяг дон. — А мій небіж добре виконав цю роботу?
Дон спитав начебто мимохідь, але Піппі знав його досить добре й зрозумів, що це вкрай важливе запитання. Він відповідав якомога обережніше, але з певною метою:
— Я казав йому не надягати капелюха під час цієї операції в Лас-Вегасі і Лос-Анджелесі, а він однаково надягав. Крім того, він не дотримувався плану операції. Ми могли б дізнатися про все, побалакавши трохи довше, але Данте жадав крові. Він порізав того чолов'ягу на шматки. Відтяв йому члена, яйця та груди. В цьому не було жодної потреби. Тішився своєю роботою, а це дуже небезпечно для «родини». Хтось і справді має поговорити з ним.
— Напевне, ти, — сказав Джорджіо донові, — мене він не послухає.
Дон Доменіко надовго замислився й нарешті проказав:
— Він іще молодий, він переросте ці дурниці.
Піппі збагнув, що дон нічого не робитиме, тож узяв і розповів про брутальну поведінку Данте з кінозіркою напередодні операції. Він бачив, як здригнувся дон і гидливо скривився Джорджіо. Настала довга мовчанка. Піппі зважував, чи не зайшов він надто далеко. Зрештою дон похитав головою і промовив:
— Піппі, ти, як завжди, планував дуже добре, але твоїй голові треба спочити. Ти вже ніколи не працюватимеш у парі з Данте. Ти тільки повинен зрозуміти, що Данте єдиний син моєї доньки. Джорджіо і я повинні докласти всіх зусиль, аби направити його. З роками він стане розважливіший.
Кросс Де Лена сидів на балконі своїх апартаментів на даху готелю «Ксанаду» й міркував про небезпеки того нового шляху, на який він помалу вибирався. Зі свого високого сідала він міг бачити всю довжелезну вулицю, обабіч низки розкішних готельних казино, юрби люду на вулицях. Бачив гравців у Гольф на майданчиках свого готелю, що забобонно прагнули поцілити в ямку, гадаючи забезпечити собі таким чином успіх за гральним столом.
Перша небезпека: провадячи операцію проти Боза, він робить вирішальний крок, не порадившись із «родиною» Клерікуціо. Щоправда, він, адміністративний барон Західного округу, який обіймає Неваду й Південну Каліфорнію: адже в багатьох царинах адміністративні барони діють незалежно й не перебувають під безпосереднім контролем «родини» Клерікуціо, аж допоки забувають змащувати їй руку відсотком від заробітків. Але тут є суворі правила. Жоден барон, чи брульйоне, не міг почати операції такого масштабу без схвалення «родини» Клерікуціо. І то з однієї простої причини. Якщо барон проведе її і вскочить у халепу, слідство не буде поблажливе до нього, суд не виправдає його. Крім того, він не матиме підтримки, якщо раптом на його території якийсь ватажок задере голову, його грошей не відмиватимуть і не припасатимуть йому на старість. Кросс знав, що треба побачити Джорджіо й дона і поспитати згоди.
Ця операція може відчутно по ньому вдарити. Частину свого п'ятдесяти одного відсотка прибутків від готелю «Ксанаду», цієї Ґроневельтової спадщини, він вкладатиме в кінобізнес. Звісно, правда, що це його власні гроші, але гроші пов'язані з прихованою часткою прибутків, що її мали Клерікуціо. І це гроші, що їх допомогли йому заробити Клерікуціо. Які дивні й водночас суто людські хитрощі: Клерікуціо завжди мали якийсь власницький інтерес у багатстві своїх підлеглих. Вони обуряться, якщо він вкладе ці гроші без їхньої поради. Ці хитрощі, хоч і не мали під собою юридичного ґрунту, скидалися на середньовічну ввічливість: жоден барон не міг продати свого замку без королівської згоди.
Адже головна проблема в тому, що йдеться про величезні гроші. Кросс успадкував Ґроневельтів п'ятдесят один відсоток, а готель «Ксанаду» коштував мільярд доларів. Але ж він робить ставку в п'ятдесят мільйонів, інвестує ще п'ятдесят, і в сумі це складатиме сто мільйонів. Економічний ризик величезний. А Клерікуціо відомі своєю розважливістю та консерватизмом, вони немов і справді наміряються пережити світ, яким керують.
Кроссові пригадалося ще й інше. Давним-давно, коли «родини» Сантадіо і Клерікуціо ще зберігали приязні взаємини, вони спробували податись у кінобізнес. Проте спроба скінчилася невдачею. Коли імперія Сантадіо розвалилась, дон Клерікуціо звелів припинити всі намагання просочитися в кіноіндустрію. «Ті люди надто тямковиті,— казав дон. — І вони не бояться, бо прибутки дуже високі. Нам треба повбивати їх усіх, але тоді ми не знатимемо, ж провадити бізнес. Ця справа набагато складніша за наркотики».