Ні, подумав Кросс. Попросивши дозволу, він дістане відмову, і тоді неможливо буде рухатись далі. Натомість коли все буде зроблене, він зможе спокутувати провину, дозволить Клерікуціо мати частку від своїх прибутків: адже успіх часто виправдовує найзухваліший гріх. А в разі невдачі з ним так або так покінчать, байдуже, питався він згоди чи ні. І тут перед ним поставав найвирішальніший сумнів. Навіщо це все він робить? На гадку спадала Ґроневельтова засторога: «Стережися жінок у розпачі». Що ж, він стикався з жінками в розпачі й давніше і полишав їх їхнім демонам. У Вегасі повно жінок у розпачі.
Але знав Кросс і інше: його вабила врода Атени Аквітан, сумувало серце. Він тужив не тільки за її милим обличчям, очима, косами, ногами і грудьми, а прагнув бачити відблиск розуму і тепла у її очах, у самих рисах її обличчя, в делікатному вигині вуст. Відчував, що, коли пізнає її, буде поряд із нею, переміниться ввесь світ, інакше сяятиме сонце. Перед очима стояв океан позаду її постаті, зелені вали хвиль із білими баранцями, що наче німбом увиразнювали її шляхетну голову. Й несамохіть наверталася думка: Атена — це жінка, якою мріяла стати його мати.
Вражений, Кросс дослухався до туги у власному серці, линув думкою до Атени, хотів її бачити, бути поряд, чути її голос, милуватися її рухами. А потім його немов протверезило: до біса, невже саме це спонукає діяти?
І мусив погодитись, і тішився, що нарешті знає справжні причини своєї поведінки. Така ясність надавала йому рішучості, допомагала зосередитись. Нині головний його клопіт — майбутня операція. Забути про Атену. Забути Клерікуціо. Боз Сканнет — тяжка проблема, і її треба розв'язувати швидко.
Кросс знав, що його теперішнє становище надто оголене, а це ще одні труднощі. Небезпечно здобути відомий усім виграш, коли щось станеться з Бозом.
Кросс надумав, що для запланованої операції йому треба троє людей. По-перше, Ендрю Поллард, власник Тихоокеанської компанії охорони та нагляду, що знає вже геть усе. По-друге, Лія Вацці, доглядач мисливської хатки Клерікуціо в горах Невади. Лія очолював загін чоловіків, що теж працювали доглядачами, проте в разі потреби їх використовували для спеціальних завдань. Третім був Леонард Соша, відставний фальшувальник паперів, слуга «родини», що виконував особливі доручення. Всі троє перебували під контролем Кросса Де Лени як західного брульйоне.
Через два дні Ендрю Поллардові подзвонив Кросс Де Лена.
— Я чув, що ти надто тяжко працюєш, — мовив у трубку Кросс. — Може, приїдеш до Лас-Вегаса і трохи відпочинеш? Я оплачу тобі КХН — кімнату, харчі, напої. Привозь дружину. А як знудишся, зайди до моєї контори, побалакаємо.
— Дякую, — відказав Поллард, — але тепер я дуже зайнятий, як щодо наступного тижня?
— Можна, — погодився Кросс, — тільки тоді мене не буде в місті, тож ми не побачимось.
— Що ж, я приїжджаю завтра, — сказав Поллард.
— Чудово, — мовив Кросс і повісив трубку.
Поллард відхилився на бильце й замислився. Це запрошення було наказом. Йому доведеться пройти по тонесенькій линві.
Леонард Соша втішався життям так, як тільки може втішатись чоловік, котрому відклали страшний смертельний вирок. Його тішило, як сходить сонце і як воно заходить. Він милувався зеленою травичкою і коровами, що скубали її. Радів, бачачи вродливих жінок, упевнених молодиків і кмітливих дітей. Тішився скоринкою хліба, склянкою вина, шматком сиру.
Двадцять років тому його заарештували агенти ФБР за фальшування стодоларових банкнот для тепер уже зниклої «родини» Сантадіо. Його спільники признались у легших злочинах, щоб уникнути суду за тяжчим звинуваченням, виказали його, і він гадав, що його чоловічий цвіт зів'яне у в'язниці. Фальшування грошей було куди небезпечнішим злочином за зґвалтування, тяжке вбивство, підпал. Адже коли підробляєш гроші, на тебе нападається вся урядова машинерія. А коли коїш решту злочинів, ти лише дрібний падложер, що відриває шматок трупа велетенського звіра, складеного з безвартісного людського матеріалу. Леонард не сподівався милосердя, і його таки справді не виявили. Леонарда Сошу засудили на двадцять років.
Соша відсидів тільки рік. Товариш-в'язень, відчувши щирий захват перед вправністю Соші, його геніальним даром користуватися чорнилом, олівцем і ручкою, завербував його для «родини» Клерікуціо. Соші несподівано дали нового адвоката. Раптом у нього об'явився лікар, з яким раніше він ніколи не бачився. Раптом відбулося судове слухання, де просили зглянутись на нього, бо, мовляв, унаслідок погіршення його психічного стану він тепер мов дитина, що не може становити загрози для суспільства. Раптом Леонард Соша опинився на волі й став служити «родині» Клерікуціо.